"Зловживання психіатрією в політичних цілях у Радянському Союзі було сумною реальністю. Тисячі психічно здорових людей, які проявили інакомислення чи намагалися будь-якими доступними їм способами прорватися крізь ретельно пильновані прикордонні споруди, релігійні дисиденти поміщувалися з психіатричними діагнозами на примусове "лікування".
Так зазначено в анотації до російськомовного видання книги "Про дисидентів і божевілля: від Радянського Союзу Леоніда Брежнєва до Радянського Союзу Володимира Путіна". Її презентація відбулася вчора, 30 січня у Спілці письменників України.
Автор - голландець Іоханнес Бакс, який виріс у Канаді, наразі є громадянином Литви. Під псевдонімом Роберт Ван Ворен він допомагав радянським дисидентам, передаючи їхні матеріали на Захід. Під таким же іменем він написав книгу спогадів.
"Я почав писати цю книгу через дітей, - зізнався він. - Коли їм було по 11, 14 років, вони на мене злилися, тому що в школі однокласники запитали їх чим займається батько. У інших батьків були звичні професії - лікар, викладач, підприємець. А вони не могли відповісти на питання, оскільки не знали чим я займаюся. Бачили, що катаюся по всьому світу, щось пов'язане з психіатрією і правами людини. І їх також зрозуміти можна. По-перше, я маю два прізвища. Роберт Ван Ворен - це псевдонім. Мої діти мають інше прізвище. По-друге, у мене три паспорти, не зрозуміло яке громадянство. По-третє, чому я спілкуюся російською по телефону. Вони цього збагнути не могли. Тому я вирішив написати, щоб хоча б після моєї смерті вони прочитали чим же я займався".
Модератор зустрічі, відомий дисидент і голова Асоціації психіатрів України Семен Глузман, є давнім приятелем Ван Ворена і одним з тих, кому той допомагав.
Оцінюючи діяльність автора книги, Глузман зазначив: "Він займався найбільшим жахом радянської каральної системи - зловживанням психіатрії з політичною метою. Він їздив Союзом, збирав інформацію, передавав її на Захід. Трагічна ситуація для людей, подібних до нього, виникла тоді, коли розпався Радянський Союз. Багато людей, які щиро нам допомагали, виявилися поза справою. Для них зник сенс життя фактично. Роберт - один з небагатьох, хто у тій ситуації сказав: "Раніше я з вами боровся, сьогодні я хочу вам допомагати".
Ім'я Семена Глузмана неодноразово згадане у книзі, чи не найбільше - у зв'язку з відомою справою генерала Петра Григоренка. Незважаючи на всі намагання радянської системи визнати Григоренка психічно хворим, молодий психіатр Глузман констатував, що той здоровий.
На зустрічі показали 4-хвилинне відео психіатричної експертизи генерала Григоренка по його виїзді у Сполучені Штати. Більшість відвідувачів побачили запис з Григоренком вперше.
Книга є важливою не лише для істориків, але й для психіатрів, переконаний Семен Глузман. "До недавнього часу мені здавалося, що все, про що знаю я - учасник подій, - знають і мої колеги. А виявилося, що все не так", - зізнався він.
Потрапити у психлікарню в СРСР було ще гірше, ніж у табори строгого режиму:
"Я був у тих таборах і можу сміливо сказати, що порівняно з психушкою, вони є курортом. Пересічній людині важко уявити як це - перебувати довгі роки, десятиліття або й усе життя в одній кімнаті зі справді хворими людьми, які не усвідомлюють що роблять. Коли тебе мало не щодня б'ють санітари-кримінальники, забираючи таблетки, які можуть нейтралізувати вплив ліків. Санітари використовували їх як наркотики. Коли час від часу ти усвідомлюєш себе овочем, розумієш, що відходиш - а ти не лікар і не знаєш, що це мине...".
3 
1
Коментарі
7