У 1970-х вітрини багатьох книгарень прикрашали плакати "Книга — джерело знань" та "Книга — найкращий подарунок". На полицях можна було знайти різні видання, але цікавих серед них бракувало. Подейкували, що через дефіцит паперу. Але чому його вистачало на книжки, що роками лежали на прилавках, укриваючись пилюкою?
Без проблем можна було придбати твори Леніна, Маркса, Енгельса, збірки промов тодішнього генсека Брежнєва, його ж мемуари "Мала земля", "Цілина", численні видання з історії Компартії, атеїстичну літературу. Прозові та поетичні книжки теж видавали великими накладами. Але то були здебільшого так звані "виробничі" романи, "секретарські" опуси — писання секретарів Спілки письменників, біографії "пламенных революционеров" — була така серія.
А от на пригодницькі романи, детективи, фантастику натрапити було важко. Годі було мріяти і про книжки з популярних серій — "Жизнь замечательных людей", "Литературные памятники", "Жизнь в искусстве".
Жителі великих міст мали шанс знайти улюблену книжку на чорному ринку. Нелегальний товчок час од часу змінював адресу. Відвідувач ринку завжди мав бути насторожі, бо міліція періодично влаштовувала облави. А затримання — це обов'язковий лист на роботу й гарантоване покарання з боку начальства. Зрештою, на чорному ринку немає чого робити без грубих грошей. Приміром, "синенький" Булгаков — так книжкові спекулянти іменували том його романів у синій палітурці, виданий 1973 року — коштував 25 крб. А чотиритомний "Толковый словарь" Володимира Даля 1978 року — факсимільне відтворення дореволюційного видання — тягнув аж на 100 — майже місячну зарплату інженера.
"Хочете цікаву книжку? Допоможіть собі!" — приблизно так можна назвати експеримент, розпочатий 1974 року. За новими умовами, дефіцитне видання могли придбати ті, хто приніс 20 кг макулатури до приймального пункту вторинної сировини. Ці кіоски чомусь звалися "Стимул". Книголюби з вечора записувалися до черги. Стояти треба було всю ніч, адже періодично відбувалися переклички, і пильнували, щоб до списків поза чергою не потрапили "шаровики". А вже вранці підтягувалися члени родини з газетними в'язанками.
Проте макулатурна картка була лише половиною справи. Бо треба ще знайти магазин, де є книжка, назва якої зазначена на картці. Найперші щасливчики вимагали в продавців книгарень дефіцитні видання просто в обмін на пред'явлені картки. Та з'ясувалося, що за книжку необхідно платити. "12 стільців" Ільфа та Петрова коштували 74 коп., "Приключения бравого солдата Швейка" Гашека — 1 крб 80 коп., "Сестра Керри" Драйзера — 2 крб 70 коп., "Луна и грош" Моема — 2 крб 80 коп. Єдиним українським "макулатурним" автором був Семен Скляренко. Щоправда, його історичні романи про князів Володимира та Святослава пропонувалися лише в російському перекладі.
Про ажіотаж навколо "макулатурної серії" свідчать тиражі. Якщо книжки 1974 року видавалися в межах 300 тис. примірників, то видання першої половини 1980-х мали вже по 3 млн накладу.
Згодом гарячка навколо дефіцитних книжок спала — зникли нічні черги біля "Стимулів". А картки з відмітками про здачу 20 кг макулатури можна було придбати у спекулянтів біля книгарень.
3 
1
Коментарі
2