Українські політики розмітали книги про Рузвельта у Верховній Раді

67 років тому помер один із найвидатніших президентів США Франклін Делано Рузвельт.

У американця Р. Неша є п'єса "Продавець дощу". Це не про Рузвельта, але невловимо нагадує про нього. У тій п'єсі, на забутій Богом фермі, мешкають двоє братів і сестра, якій давно пора заміж. Але й вона, й брати-ковбої нічого не хочуть знати, окрім своєї ферми. Їх цікавить лиш, коли скінчиться посуха й піде дощ. Інакше — крах. І от приходить якийсь дивний тип і каже:

— Я викличу дощ за 50 доларів. Але допоможіть мені!

Брати з ентузіазмом помагають: б'ють у барабан, в'яжуть банти на хвости коням. А гість тим часом спокушає сестру, яка й не підозрювала, що здатна когось полюбити. Одного дня незнайомець зник. Ковбої зібрались у погоню. І тут почався дощ!

Щось отаке Рузвельт зробив з Америкою. Коли він прийшов, США стояли на краю краху. А коли через 12 літ помер, це була супердержава, на яку впав золотий дощ.

Франклін Делано Рузвельт (ФДР) був президентом чотири рази — як ніхто в США. Він мав шалену популярність. 1940 року йому прийшов лист із Куби від 12-літнього хлопця: "Мій добрий друже Рузвельт! Надішліть мені 10-доларову купюру, зелену, американську, бо я хочу, щоб вона у мене була!" Хлопця звали Фідель Кастро.

Наші політики також люблять ФДР. Коли в книгарні Верховної Ради з'явилася книга про нього, її враз розмели. За кілька літ книжку прочитали, але нашого Рузвельта досі не видно.

Із 39 років жив на інвалідному візку

Він народився 1882 року в Гайд-Парку на Гудзоні, в родині аристократа Джеймса Рузвельта, предки якого емігрували сюди з Голландії. Люди не бідні, хоч і не рівня Рокфеллерам. Батько — типовий сільський дворянин: фермерство, комерція, поїздки в театр. Він на 26 літ старший за дружину, Франклін — їхній єдиний син. Змалку він часто бував з батьками в Європі й непогано знав іноземні мови. До 14 літ навчався вдома, згодом у Гарварді. Починав кар'єру як адвокат. Одружився з Анною Елеонорою Рузвельт, своєю кузиною в п'ятому коліні — племінницею президента Теодора Рузвельта, який був кумиром Франкліна. У них була дочка й п'ятеро синів, один з яких помер немовлям.

Змолоду ФДР любив море й став помічником морського міністра. 1921 року, після купання в морі, захворів на поліомієліт і відтоді жив на інвалідному візку. Через 11 років він переміг на виборах чинного президента Гувера, який не впорався з Великою депресією. В інавгураційній промові ФДР сказав: "Ми не повинні боятися нічого, крім страху!"

На той момент національні біди Америки дуже нагадували наші нинішні. Бо перед тим у США панувала ковбойська "ліберальна економіка". Це призвело до Великої депресії й відкинуло країну до рівня 1911 року. Янкі, як і ми з початку 90-х, не мали роботи, торгували вроздріб, рилися на смітниках і просилися зимувати до тюрми.

І тут прийшов Рузвельт і проголосив Новий курс. Цей термін він узяв з роману Марка Твена "Янкі з Конектикуту при дворі короля Артура". Там герой бачить, як шестеро з тисячі примушують працювати на себе інших, і каже, що оті 994 мусять перетасувати карти й обрати новий курс.

Новий курс означав: якщо звична система не рятує американця, має втрутитися держава.

У перші сто днів його президентства Вашингтон ледь не вибухнув од ініціатив. ФДР узявся за безробіття. Тим, хто не знайшов себе в бізнесі, він дав державну роботу. Федеральна влада збудувала 122 тис. громадських споруд, 664 тис. миль нових доріг, 77 тис. мостів, 285 аеропортів. Це робили мільйони вчорашніх безробітних. ФДР створив 158 державних театрів, чого не було в США ні до, ні опісля. Роботу отримали навіть художники й поети. І за сім літ Рузвельт вивів країну з кризи.

Новий курс так усім сподобався, що, коли ФДР ішов на другий строк, його суперники користувалися "його" гаслами. А переміг знову він. При цьому Рузвельт не втішав обіцянками. Навпаки, був іронічно-тверезим. Це він сказав: "Не може бути маленької інфляції — як не можна бути трохи вагітним".

Його закон про відновлення промисловості був законом про взаємну відповідальність: уряд, підприємці й профспілки мусять разом "замінити руйнівну конкуренцію — чесною". Це означало, що ФДР замахнувся на священні традиції Америки. Адже регулювання економіки ставить під удар той ковбойський індивідуалізм, що здавна був доблестю американця, основою національного духу. Тому він мав ворогів. Навіть тепер дехто в США вважає, що Рузвельт "забрав наші свободи й втягнув нас у війну".

Рузвельт скористався правом вето 635 разів

Справді — втягнув. Важко повірити, але тоді американці сповідували ізоляціонізм у зовнішній політиці: наша хата з іншого краю землі. ФДР привчив їх думати інакше. Зрештою, та війна й зробила США супердержавою. Рузвельт, не сходячи зі свого візка, став головнокомандуючим. Непоганим: коли його армія втрачала одного солдата, німці — 15, а Сталін — 53 бійці. Але Сталіну й Гітлеру було легше: їх свої так не критикували, як Рузвельта. Втім, він умів відповісти.

1944 року його висміяли за те, що всюди возить за собою свого скотч-тер'єра. ФДР публічно заступився за пса:

— Байдуже, що кажуть про мене. Але моєму псу це не подобається!

Це було 23 вересня. Відтоді ця дата в США є днем Президентських собак.

Філософ Ісайя Берлін писав: "Найбільша заслуга Рузвельта перед людством у тім, що він показав: можна бути успішним політиком і лишатися людиною". Це тоді, коли світом правили великі мерзотники й диктатори.

Рузвельт теж мав диктаторський талант, але своєрідний. Він витиснув усе з того, що президентові дозволяла конституція. Він перехопив у Конгресу законодавчу ініціативу. Й побив усі рекорди права вето — скористався цим правом 635 разів.

Однак святим він не був і не раз помилявся. Скажімо, генерала де Голля не вважав легітимним. А Сталіна — вважав, і навіть установив дипломатичні відносини з СРСР, і то якраз 1933 року.

По війні ФДР хотів облаштувати світ розумно. Але 12 квітня 1945 року помер від крововиливу в мозок, коли позував художникові. До Вашингтона його везли семериком сірих коней. В Білому домі, поруч із труною, стояв інвалідний візок. Поховали Рузвельта в Гайд-Парку.

Згодом з'явилася версія, що насправді ФДР помер від надміру любові. Називають кількох його коханок: секретарку Еліс Лехенд, журналістку Дороті Шифф і норвезьку принцесу Марту, яка в час війни жила в США.

А ще з 1913 року в нього був роман з Люсі Мерсер, секретаркою дружини Елеонори. Дізнавшись про це, Елеонора вимагала розлучення. Сім'ю зберегли заради дітей, причому діти були на боці батька. 1920 року Люсі вийшла заміж за старого багача Резерфорда. Але її роман з Рузвельтом тривав таємно цілих 30 років. В останній день життя ФДР позував для портрета, призначеного для Люсі. Сама вона, висока синьоока шатенка, була поруч. Він весело сказав їй:

— Нам лишилося чверть години! — і вмер.

Того дня віце-президент Трумен запитав пані Рузвельт:

— Що я можу зробити для вас?

Вона відповіла:

— А я для вас?

Ще Елеонора казала: "Я більше співчуваю Америці, ніж собі". Вона не простила йому зради 30-літньої давнини.

×