Весільні рушники вишивають у великий піст

6

Фото: Фото: Тетяна Сарахан

Для весілля знадобиться обов'язково п'ять рушників - під коровай, для ікон, для прев'язування рук молодим та під ноги під час вінчання.

З давен-давен мати вчила донечку рукоділлю. У три роки з нею проводили невеликий ритуал. Батько підводив малу до яблуні, як символ материнської любові, і легенько колов голочкою дитячі долоньки. Просив в Бога благословення, щоб дитина ніколи не вкололася при вишиванні. З того часу дитина не розставалася з тією голкою все життя. Про особливості вишивання весільного рушника розповідає 52-річна майстриня Світлана Остапенко з села Сосонка Вінницького району.

Довжина рушника має бути два-три метри, по ширині - 40-45 сантиметрів. На рушнику під коровай, хліб-сіль вишивають пару птахів, що цілуються дзьобиками, побажання "На щастя", "На долю", дерево роду і багато квітів, як символ успішного життя молодят. А рушник для зв'язування рук бажано вишивати лиш червоними нитками, то на радість. Хоча раніше вишивали білим по білому, мовляв, щоб життя було безхмарним.

На рушнику під ноги та для ікон вишивають грона винограду. Це символи сім'ї, достатку, благополуччя. На чоловічій стороні вишивають дубове листя та жолуді, що означають чоловічу силу, а на жіночій - грона калини — знак дівочої краси, продовження роду. Лілії також бажані - символ любові.

Весільний рушник обов'язково вишивають однією голкою. Її не міняють. Поганий знак, як згубиться чи зламається. Говорять, таку голку можна заточити. Та той рушник краще залишити і не вишивати для весільного обряду.

Дівчина на своє весілля має вишити рушники своїми руками. В цей час вона мріє про щасливе майбутнє, щире та вірне кохання. І оту всю добру позитивну енергетику вона вкладе у кожну ниточку, у кожний слідочок.

Ніхто з близьких до цієї роботи не брався. Як дівчина не може вишити собі рушник на весілля, чи то їй це не дано, чи то руки ліктями вперед стоять, за нього сідає мати чи сестра. Но все рівно, дівчина повинна хоч щось та вишити на цьому рушнику власноруч. Хоча б кілька візерунків, наприклад пуп'яночки, що означають продовження роду.

Жінка зауважує, що ні в якому разі не варто купувати весільний рушник.

Ми ж не знаємо, з якими помислами людина вишивала його. А може в людини велике горе, а вона з нужди зі слізьми вишила і продала. Все, що вона думала, те і зашила у рушник. І та доля передасться молодій парі. Мене запрошували на обласний конкурс з вишивання. Відмовилася, бо в той час мала дуже серйозні негаразди в сім'ї. В мене прооперували дочку, лежала в реанімації. І я не хотіла б, щоб мої проблеми переносились на молодят.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Під "Арсеналом" знайшли могилу матері Івана Мазепи

Добре вишивати у Великий піст. Людина сповідається, причащається. До праці береться з чистою душею, чистим тілом і чистим одягом. Рушник починають вишивати зранку, у четвер. Перед цим треба помити руки та проказати "Отче наш" чи своїми словами попросити Божого благословення. По закінченні також треба подякувати Богу.

Рушник вишивається тайком. Ніхто з сторонніх людей не має цього бачити. Якщо хтось зайшов, треба заховати вишивку. Ніхто з членів сім'ї не повинен мовити жодного кривого слова дівчині, яка вишиває собі рушник на весілля. Взагалі під час роботи не можна сваритися чи думати про погане.

Полотно для вишивки беруть ткане, не зарублене по боках. Обов'язково єдиним куском, а не зшитим з двох частин. Сім'я має бути єдиним цілим, а життєва дорога не повинна перерізатися. Рубців не має бути ніде. Вони вказують на сварку подружжя чи на проблеми їхнього здоров'я. Нашитою мережкою рубці не прикрашають. Її виторочують з самого полотна.

Узори не запозичуються. Це значить, запозичуєш чужу долю. Як не вмієш сама створити узор, можна у когось глянути візерунок, але хоч кілька штрихів мають бути свої. Хоча успадковують узор з батьківського рушника, но то вже родовідний візерунок, який переходить від покоління в покоління. Головне аби доля батьків була щасливою.

Рушник вишивають з двох сторін червоними та чорними нитками. Краще тільки червоними. Центр залишають білим, без вишивки. То Боже місце. Стаючи на рушник, молоді отримують благословення згори на їхнє дерево роду на полотні та світле життя.

Починають вишивати від центру у боки. Завжди вважається одна сторона жіноча, друга - чоловіча. Її вишивають першою. Вона має відрізнятися від жіночої чимось, хоч маленьким бутончиком чи пелюсткою квітки.

Вишивають весільний рушник без вузликів з виворітного боку. Якщо нитку зав'язати, це вже закінчення, обривання. Як закінчується ниточка, її можна сховати під візерунок і далі новою ниткою продовжити. Зовнішній бік рушника для людей, а виворіт – для Бога. Перший відображає, що робимо, а другий – що думаємо. Тож якщо виворіт з вузликами, то й життя подружжя буде лише напоказ. Є теорія, що вузлики на виворотній стороні обов'язково зав'язуються, оскільки життя не можна прожити без помилок.

Ні в якому разі весільні рушники не позичають і не віддають. Зберігати рушники варто у шафі, подалі від чужого ока.

×