Одні прихильники єднання з Росією лементують, що російська - іноземна мова міжнародного спілкування, значить її мають обов'язково викладати в українських школах. Інші поширюють міф, що українська та російська мови лінгвістично близькі між собою, а тому нібито природно, що російська мова для українців є рідною, або що взагалі нема української, а є лише зіпсута поляками говірка.
Чомусь у Росії не вивчають українську як іноземну. А до цього є всі передумови. 1957 року, у п'ятому номері журналу "Вопросы языкознания" опублікували дослідження російської мови, котрі провів професор Макс Фасмер. З чотиритомного етимологічного словника О. Н. Трубачова він вибрав та проаналізував походження 10 779 основних російських слів і дійшов такого висновку: 6 304 слів, або ж 58,3%, є запозиченими з інших європейських мов; 3 191 слово, або 29,5%, походження українського; 1 119 слів, або 10,3%, були для нього невідомого походження; 72 слова, або 0,8%, загальносхіднослов'янського походження; Наскільки 93 слова, або 0,9%, - російського, тобто московинського.
Тепер кілька слів щодо лінгвістичної близькості російської та української мов. Дослідження спеціалістів Київського університету ще в 60 роки минулого століття говорять про зовсім не таку вже й сильну подібність.
Українська мова відрізняється від польської на 30%; від болгарської – на 32%; від чеської – на 36%; від російської – на 38%. Тому якоюсь дивною однобокістю характеризується ця "близькість" - лише на користь Москви.
У лексиці кожної мови виділяють питомі свої слова та в різний час запозичені з інших мов.
Серед успадкованих українською, найдавнішими є слова так званого індоєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, сестра, кров, жінка, дочка, око, зуб, робота, язик, ніс, сонце, дерево, дім, день, небо, сидіти, життя, стояти, їсти, олень, свиня, журавель.
Ніби вже рідне нам слово "око" чеською, болгарською польською, словацькою пишеться як "око", іспанською "ojo", італійською "occhio".
Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем'я, чоловік, чоло, шия, рот, тіло, мило, весло, дар, душа, дума, кінь, пес, віл, ведмідь, пшоно, вікно, холодний, гіркий, кислий, сад, межа, берег, сторона, борода, там, тут.
Спільносхіднослов'янське походження мають слова, що в українській мові є спільними з російськими та білоруськими: білка, кішка, собака, соловей, мішок, батько, снігур, жайворонок, дешевий.
Власне українська лексика — це слова, що утворилися після розпаду східнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. До них можна віднести слова: людина, держава, громада, приміщення, борщ, гай, линути, гопак, будинок, кучерявий, чоботи, свита, смуга, хустина, оранка, сіяч, зайвий, вщерть, віхола, щоденник.
Аналізуючи слова української мови, вкотре переконуюся, наскільки вона багата та милозвучна. Люблю "Молитву до мови" Катерини Мотрич:
"Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі й місяця народна. Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Велична молитво, у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія".
2 
1
Коментарі
54