– А тут у нас стоятиме рояль, – композитор і поет Василь Чернявський оглядає вільну кімнату у моїй квартирі.
На цю фразу подумки облизуюся. Із Василем познайомилися на одній із богемних п'янок. Там же спільні знайомі підказали йому, що шукаю квартиранта. Чернявському подобаються ціна, сусіди і метраж, в якому чудово розміститься інструмент. Але все псує чорно-білий писочок одного з маминих котів, який визирнув з-під канапи. У Васі – алергія на шерсть.
За наступні чотири роки в кімнаті без рояля встигли пожити декілька пацанів. Не дуже культурних. Хоча ні, один був – поцупив хорошу книжку, коли з'їжджав. Так і чорніє прогалина на полиці. Чернявського відтоді не бачив. Але раз на півроку він телефонував і запрошував на свої виступи. На останній концерт вирішую піти скоріше з ввічливості. Може, пісняр-початківець пробує заповнити зал, обдзвонюючи навіть таких хвилинних знайомих?
– Коти дружньою мушкетерською четвіркою вивезені на село, – перше, що кажу Васі.
У тебя зарплата, у меня – наоборот
Сміємося. Актова зала держархіву, де Чернявський презентує свою першу збірку "Ловец слов", заповнена переважно жінками. Вхід вільний.
Кишенькові томики віршів акуратною пірамідкою чекають у кутку. Вася сідає за чорний довгий рояль. На альті й перкусії йому підіграє молодший брат. Їхня група так і називається "Брати Че".
– Ты нереальна, красотка, я реально урод. У тебя всё чётко, у меня наоборот. Я несостоявшийся мужчина, но – как интеллигент играю на ф-но, – пісні Чернявського мелодійні, наче зі старого фільму Алли Сурікової. – Ты нереально богата, я реально – банкрот. У тебя зарплата, у меня – наоборот, – вже стоячи натискає клавіші "ф-но" Вася.
Аплодую.
Після виступу Чернявський просить усіх ознайомитися з його першою
поетичною збіркою. Та коштує 50 гривень. Я перший даю гроші. Більше чомусь ніхто книжку не купує. А дарма, хороша. Поставлю її
на спорожнілу полицю.
1 
1
Коментарі
3