Після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції до Тернополя переїхало близько 200 сімей із Прип"яті. Люди скаржаться, що про них згадують лише напередодні річниці трагедії, 26 квітня. 2008-го у місті померло 69 чорнобильців. Із них п"ятеро дітей.
— Як приїхали із Прип"яті, дали нам квартиру на 15 квадратних метрів. А у нас двоє дітей. Ані вже 16 років, Саші — 14. Учать уроки на кухні, — скаржиться 44-річна Тетяна Западня. Вона живе у багатоповерхівці на вул. Вербицького. В будинку мешкає близько 20 родин із чорнобильської зони.
Жінки-чорнобильки виходять на пенсію у 45 років. Проте допрацювати до цього віку не можуть через погане самопочуття.
— У мене анемія і гемоглобін упав до 60 одиниць. Та на лікарняний не пускають, мовляв, і так по лікарнях часто лежу. Мусила лишити роботу на заводі, — продовжує Западня.
— Мені колись пропонували путівку в Євпаторію. Але нам на спеці після радіації не можна. От якби в Микулинці чи в Медобори послали, поїхала б. Це ж близько, на Тернопільщині. Але якогось там тендера не виграли, і путівок нема, — зітхає Ніна Грондецька, 51 рік.
Аби домогтися більшої квартири, 46-річна Людмила Федорів ходила на прийом до трьох мерів. У неї теж 15 "квадратів".
— Ми зідзвонювалися з чорнобильцями з інших областей. У всіх нормальні квартири. Тільки у Тернополі така ситуація. Ніхто з житлом не поможе, — каже.
У Тернополі є три аптеки, що обслуговують чорнобильців.
— Я даю гарантію, що з нашого дому ніхто тих пільгових ліків не получає. Бо, наприклад, виділяють із держбюджету на аптеку ліків на 2 тисячі гривень. То двоє-троє підуть — і вже ліміт вичерпано. Тож треба все за свій кошт купляти. Чекаю на тих 250 гривень компенсації, що нам на продукти дають. Які там вітаміни — хоч би за квартиру заплатити, — говорить Людмила Поліщук, 54 роки. Її чоловік працював на АЕС і помер у перші роки після аварії. — Тепер як хтось із наших умирає, то навіть вінка нема за що купити. Скидаємося всі разом.
2 
1
Коментарі