У дитинстві ми з подружкою любили їсти рогозу. Бігали до ставка, виривали, обчищали, доки не діставалися до світло-зеленого м'якого листочка. А ще під дворами вишукували калачики. Подружка казала, що про всю цю "смакоту" їй розповіла баба. Як голодували, то їли таке.
Моя баба жила в селі Білошицька Слобода на Чернігівщині. Про Голодомор ніколи не розповідала. Почула вперше про нього в сьомому класі на уроці історії. Якось учителька загадала назбирати спогадів очевидців.
- Бабо, розкажіть, як ви 1933-го голодували? - сідаю на диван із ручкою і зошитом.
- Та не було голоду, - відмахується. - То після війни, 1946-го ми голодували. Батька вбили, мати сама з трьома дітьми лишилася, хату строїла. І вобще, мені 1933-го тільки рік був.
Ходили в Росію по продукти. Обмінювали на одежу, золото
Я не відстаю. Переповідаю, що розказували на уроках. Баба вперто мовчить про голод. Урешті не витримує її свекруха.
- Ну, чого ж не було. Он дядько мій і тітка на Полтавщині попухли з голодухи. Їли листя з липи, з лободи й кори лепьошки пекли. Померли обоє, і діти їхні померли. А в нас тут до Росії близько, ходили туди по продукти. Обмінювали на одежу, золото.
Уже коли вчилася в старших класах, баба розказала, що 1933-го від голоду їхню сім'ю врятували три пари маминих золотих сережок, які обміняли на борошно. І батькові заробітки в Росії. Одного разу, крім продуктів, мій прадід привіз швейну машинку Singer. Як баба йшла заміж, то мала її за придане. Шила одяг собі, чоловіку й трьом дітям. А кілька років тому, коли їй покрутило хворобою руки, подарувала Singer мені.
У Книзі пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років записано, що в Білошицькій Слободі від голоду померли п'ятеро людей.
2 
1
Коментарі
19