"Тьотя лізе рукою в труси, дістає дві тисячі по "п'ятірці"

— У простого даїшника найбільші заробітки — у зимові свята. Ми стояли на дорозі між селами у Новий рік та Різдво, — розповідає житомирянин 47-річний Сергій.

Служив у Державтоінспекції. Півроку тому звільнився. Зараз працює охоронцем. Прізвища не називає, боїться переслідувань з боку колишнього керівництва.

— 31 грудня 2011-го стоїмо з напарником на виїзді з райцентру Брусилів. Година, друга — ні одної машини. Уже десята вечора. Думаю, пора їхати додому стрічати Новий рік. Коли це їде білий "жигуль", по дорозі петляє. Спиняю. Висовується п'яна морда, мені мовчки тицяє 500 гривень. Кажу: "Нє, мужик, ти попав на протокол". Із задніх дверей вилазить тьотя метрів 2 ростом. Питає, скільки. Дві штуки, кажу. Лізе рукою в труси, дістає 2 тисячі гривень по "п'ятірці". Пхає пачки мені в руки, назад у машину — і поїхали собі. Ми з напарником довго перещитували. Поділилися пополам.

Щопонеділка на планірках даїшникам давали рознарядку, скільки кожен має скласти протоколів.

— Треба було здати грішми 8 тисяч гривень на тиждень.

Виручку віддавали начальникові райуправління. Решту, десь 2 тисячі, лишали собі. Третину збору керівник райуправління забирав у свою кишеню, залишок ішов на область. З області — на міністерство.

— Легше стало збирати, як ввели більші штрафи. За п'яного за кермом — 3400, неправильний переїзд залізничної колії — 425. Я возив із собою табличку з новими штрафами. Показував водіям, щоб не випендрювалися. Перевищили швидкість? Штраф 700 гривень. Сходилися за 400 гривень на місці й без протоколу.

Найбільша сума, яку Сергій отримав за день чергування, — $5 тис. Стояли на в'їзді до райцентру Коростишів.

— Це було пізно ввечері. Ми чергували, бо в Київ їхали на якийсь мітинг. Мали спиняти всі підозрілі автобуси. Дзвоне начальник. На трасі якийсь крутий чувак збив бабу прямісінько на пішоходному переході. Кричить, що того мужика тре відмазати. Приїжджаємо на місце. Бабу відкинуло від переходу метрів на 20. Видно, мчав на скаженій швидкості. У крутелика руки трусяться. Белькоче, що жінка сина родила, то й спішив. Ми з напарником ту бабу закинули на рядно, перенесли подалі від переходу. Кров на асфальті змили колою. Тоді визвали експертів. Написали, що баба перебігала дорогу в неположеному місці, одразу за поворотом. Чувака відмили. Він відстігнув нам 5 штук "зелених".

Дорогих авто, з номерами на однакові цифри, стараються не зупиняти.

— Наш контингент — це "жигулі", "ланоси", "хюндаї", "чері" та вантажівки. Ці водії дають без питань. Їх спиняють за перевищення швидкості й неправильний обгін, — продовжує колишній інспектор. — Двічі нас намагалися записати на камеру. Таких зразу видно. Ведуть себе агресивно, кричать. Виписуємо їм протокол.

— За 5 хвилин даїшник знайде, до чого придертися. Перевіряє тормоза, чи є вогнегасник, аптечка, страховка. Не у всіх вони є в старих машинах. Восени в Житомир везуть картошку з дач. Перевозять у відкритих багажниках. Мужики возять дошки чи залізо. Тирчить на 1,5 метра з відкритого вікна дверей. І не позначають хоча б червоною тряпкою. Це перевезення небезпечного грузу.

Сергій на посаді інспектора Державтоінспекції 2011-го отримував 2,5 тис. грн на місяць. Іще 8 тис. грн мав на хабарах. Видавали форму та пальне для патрульної автівки. Із напарником двічі недобирали 3 тис. грн на місяць.

— Як не виконували план по хабарах, гроші знімали із зарплати.

У приватній охороні заробляє 7 тис. грн. Одягається власним коштом.

×