У театрах на Бродвеї успішні вистави йдуть місяцями, а найкращі – роками. І щовечора публіка, яка дорого заплатила за квитки, бачить на сцені найвищий клас. У наших театрах успішні вистави йдуть раз чи двічі на місяць. Тож артисти можуть спокійно і не поспішаючи насолоджуватися тріумфом.
Те саме у футболі. Команди найсильніших європейських чемпіонатів проводять за сезон до 60 матчів із повною віддачею. Виходять на поле по два, а то й по три рази на тиждень. Інакше ніяк – глядачі заплатили за квитки. У нас же футбольні команди всіх ліг від вищої до аматорських грають раз на тиждень, причому не завжди на одному рівні. І це проходить. Після успішної гри герой матчу може розслабитися і кілька тижнів відпочивати. Знає, що все одно вийде в основному складі. Та й сама інтенсивність гри в нашому чемпіонаті набагато нижча – суцільні зупинки. Куди поспішати?
Тому українські футболісти, потрапивши до чемпіонатів Німеччини, Іспанії, Англії і навіть Туреччини, лише в перших матчах грають на високому рівні. Потім здуваються. Або травмуються через ту ж нездатність витримувати високу інтенсивність гри двічі на тиждень. Як наслідок – прощавай місце в "основі". Типової долі українців за кордоном уникнути зміг лише Андрій Шевченко. Виняток підтверджує правило.
Наші футболісти більш-менш регулярно грають лише в європейських чемпіонатах середнього рівня – Бельгія, Греція, Польща, Угорщина, Чехія – або в нижчих лігах топ-турнірів. Але й там далеко не всі витримують і повертаються до України, де знову стають "зірками".
Що з цим робити? Є два варіанти – або підвищити рівень чемпіонату України, що навряд чи реально в найближчий час. Або відправляти здібних гравців за кордон зовсім юними, доки тут не зіпсувалися. Це теж не дуже реально. Бо наш дитячий футбол є копією дорослого. А значить – зовсім не той вид спорту, який у Західній Європі зветься футболом
2 
1
Коментарі