Україна, як політично, так і економічно знаходиться в певних лещатах. З одного боку це Російська Федерація, з іншого боку - Західний світ: Європа і США. Чому в лещатах? Тому що українська влада, аби нав'язати продуктивні відносини, зіпсувала все із обома сторонами.
Соціально-економічна ситуація в країні вимагає від влади вирішення гострих проблем, але для цього потрібні гроші. В їхніх пошуках у влади з'явилося певне роздвоєння особистості. Шукають, де б можна було легше, простіше та з меншими витратами знайти рятівні кошти, аби латати бюджетні діри.
Найбільш реальні суми можна сподіватись отримати із Заходу, продовжуючи відносини із Міжнародним Валютним Фондом. За продовженням цієї співпраці знову повернеться погляд на Україну інших інвесторів та кредиторів. Проте, аби виконати умови МВФ, треба зробити певні внутрішні реформи, на які українська влада не спроможна чи з суб'єктивних, чи з об'єктивних причин. Принаймні всі спроби провести реформи принесли виключно нульовий або негативний результат.
З іншого боку, цю негативну соціально-економічну ситуацію провокують і високі ціни на енергоносії, які Україна платить перш за все РФ, тому треба домовлятись про м'якші цінові умови на газ, а РФ переводить економічні питання з Україною на політичну площину. Робить вона це тільки в одному стилі — тиском.
Тепер ми бачимо тенденцію, що президент України почав їздити трохи далі, ніж наші сусідні східні та західні країни. Їздить і в Індію, і в Китай, тобто шукає якийсь третій стратегічний варіант партнерства, аби залучити ще й інші кошти, знайти інші джерела, які б не були такими заполітизованими. Оскільки зі сторони РФ йде політичний тиск, який спрямований на обмеження незалежності України, а з європейської сторони йде тиск щодо вимог провести не лише економічні, але й політичні реформи: демократизацію, чесні вибори, свободу слова та інше. Якщо президенту вдасться це зробити, тоді українська влада зможе позбутися лещат, зможе займати більш жорстку позицію, як по відношенню до РФ, так і по відношенню до Європи.
Якщо не вдасться знайти таких стратегічних партнерів, то Партія регіонів, яка не готова працювати на європейських засадах і принципах прозорості, публічності і відкритості, тяжітиме до тих методів роботи, які характерні для СНД. Нашій ці методи ближчі, більш прийнятні та зрозумілі.
Бачачи ситуацію, в якій опинилася українська влада, Європа нарешті "зашевелилась" і вже не висуває чергові умови, а йде в напрямку пропозиції, співпраці, переговорів. Зрозуміли, що можуть Україну, з її величезними ресурсами, як природними, так і людськими, просто втратити як партнера.
На питання, чи стане Україна на шлях Білорусі, дасть відповідь народ. Все ж таки білоруський народ показує, що він є політично пасивний, крім окремих сплесків. Натомість, український народ відчув смак свободи, принаймні, свободи словами, політичного вибору. Якщо українська влада буде робити явні жорсткі кроки, надто різкі рухи в напрямку втрати незалежності, зокрема, через підсилення співпраці з РФ, то тоді українці можуть сказати більш рішуче своє слово, яке в той момент буде вирішальним.
Сподіваюсь, що Україна не стане Білоруссю, а у нас буде повторення Майдану. Тим паче, що останні парламентські вибори показали, що в тих мажоритарних округах, де явно були фальсифікації, народ став на захист свого політичного вибору. При чому, це відбувалось рівномірно по Україні, тому це дає надію, що українці не будуть мовчати і надалі.
2 
1
Коментарі
3