Бібліотекарки – сірі мишки у картатих чорно-білих сукенках із зібраним у гульку волоссям та окулярами – це такий собі секс-символ. Хтозна, як палає їхнє нутро під цією непримітною зовнішністю. Є поле для фантазій.
Їм довіряють більше, ніж учителям чи лікарям. Не можуть звинуватити в меркантильності. В очах людей ми – аскети-стражденники. Блаженні.
Кайф від читання – найкоротший, найдешевший, найпростіший шлях в еліти. Достатньо бути хорошим читачем, щоб підкорювати соціальні висоти.
Я – людина, яка керується емоціями та словами.
Коли мені було 4 роки, переїхали з приватного будинку, де жили материні батьки, до квартири у центрі міста. Це був момент закінчення моєї свободи. Часто малим голопуцьком мандрувала з центру на околицю в пошуках свого дому. Бувало, знаходила його, бувало, ні. Дідо мав хорошу "агентурну групу". Його товариші ловили мене і приводили додому. Щоб це припинилося, відвів у дитячу бібліотеку, яку відкрили в цокольному приміщенні нашого будинку. Більше з дому не тікала.
Я – продукт виховання прабаби по материній лінії Анастасії. Вона переселенка з села Малковичі, нині Польща. Не була ні лемкинею, ні бойкою, але співала лемківських пісень, багато жартувала. З дев'яти братів і сестер лише вона переїхала в Україну. Решта жили в Австралії, Франції, Чехії, Польщі. Померла, коли мені було 23.
Свій рід по материній лінії знаю до сьомого коліна.
Батькові предки – галичани із села Жовтанці. Прадід Федір, дід батька, був в УПА. 1944-го із сином підірвався в криївці неподалік рідного села. Чекісти витягли їх живими й повісили на очах у родини. В селі поставили кам'яний хрест на честь прадіда. Часто там буваю, приводжу до ладу територію довкола. Почуваюся внучкою героя.
Жодні пам'ятники не здатні переказати всіх подій. Історії моїх предків відлунюють у мені.
Тато працював на хімзаводі з виготовлення пластику. Хоч ми були такою собі "елітою", через "неблагонадійних" родичів він дослужився лише до майстра. Щоб рости далі, треба було вступити в партію. "Миколо, не забирай майбутнього в себе і дітей", – казала його мати Надія.
Планувала працювати у школі. Щоб отримати ставку, потрібно було дати хабар – 200 євро. Наприкінці 1990-х це були шалені гроші. Зайшла в бібліотеку, в якій виросла. Мені запропонували залишитись.
Родичі ніколи не говорили зі мною, як із дитиною. Про своїх предків дізналася в 4 роки. Бабусі розповідали про жахи того часу. У мене склався образ повстанців-робінгудів. Історії здавалися далекими, поки не зрозуміла, що ці події відбувались якихось 40 років тому.
Побачила на німецькому телебаченні серіал "Район Беверлі-Гіллз". Двох головних героїв-близнят звали Брендоном і Брендою. Вирішила, що в моїх дітей імена теж будуть співзвучні. Син народився 3 вересня, коли вшановують Данила Галицького. Назвала Данилом. Думала, буде оригінально. В палаті зі мною лежали дев'ять породіль, які теж народили синів. Усі стали Данилами.
Гадала, що маю проблеми зі шлунком. Коли лікар дивився результати аналізів, запитала: "Ну що там, язва?" – "Ну, якщо народиться донька, то, може, й буде" – відповів. Донька справді характерна, вперта. До мене подібна.
З чоловіком бачимося три тижні раз на три місяці. Можливо, це наш секрет успіху. Немає часу набридати одне одному чи сваритися. Відчуваю, як наше кохання вирує. Усі ровесники з нашого оточення давно розлучилися.
У парі потрібно цінувати час разом, а не фіксуватися на розлуці.
Українці завжди "ішли на ви", коли мова заходила про землю. Для радянської влади було архіважливо викорінити цей зв'язок – концтаборами, засланнями. Не вдалося. Нічого страшнішого не може бути, ніж забирати в людини молодість, здоров'я та життя тільки через те, що вона прагне бути господарем на рідній землі.
Із Каїна й Авеля все почалося. Історія про Правду і Кривду – наш варіант. Дай мені ручку, дай мені ніжку, а я тобі дам шматок хліба – про наші стосунки з "братським народом".
Бог дав людям мову, щоб вони могли домовлятися. Буває, тварини краще порозуміються за людей. А от росіяни цього не вміють.
Країну люблю більше за Бога. З війною на Донбасі стаю все більшим агностиком.
Ми бачили в прямому ефірі розстріли людей на Майдані. Але була певність, що перемога – за нами. А зараз, коли сьомий рік триває війна, такого відчуття немає. Здається, не зможемо більше зібратися, щоб відстоювати свої ідеї.
Моя робота – задоволення і біль. До ейфорії та катарсису. Не кожна людина може знайти себе. Таку роботу треба цінувати.
Інтелект – це не начитаність. Це робота мозку, вміння критично мислити. Мене часто називають непрофесійною, непослідовною, неметодичною. Так, можу не приймати постулатів й умовиводів. Але саме в таких суперечках змушую працювати свій мозок.
Живу всім і одразу, хапаю подвійну порцію повітря. Вагу то набираю, то скидаю, бо хочу сповна відчувати життя, мов перед стратою.
Ми глибоко травмована нація. Хоч не менш велична за будь-яку іншу. Ізраїльтяни зі своєї трагедії зробили культ і збудували міць. Ми поки що не здатні на таке. Через м'якість натури і різношерстість.
За державу заплатили кров'ю, скаліченими долями, психологічними травмами. Не можна стільки здобрювати землю. Настав час збирати урожай.
Східняки більше тримаються купи. Галичани звикли виживати поодинці. Але, коли треба, копають криївки. На сході цього тільки вчаться.
Крим – наш козир перед світом. Тему потрібно прокачувати, проговорювати на кожному міжнародному зібранні. Це наш лотерейний білет, хоч звучить цинічно. У цьому й суть міжнародної політики – користуватися своїми болями і трагедіями на благо держави.
Я практична феміністка. Розумію, що наші права з чоловіками прирівняні, треба лише ними користуватися. Але не варто забувати: крім прав, є обов'язки. І вони рідко різняться з чоловічими.
Гармонійні стосунки – в яких жінка почувається возвеличеною. Мої чоловік, батько, брат, син дають мені це.
Своїх дітей обмежила лише там, де закінчується зона безпеки і починається загроза здоров'ю чи життю. Свобода для них – головне.
Не відчула конфлікту поколінь. Моя мати була в моєму тілі, її мати була в її тілі, як і я в тілі моєї доньки. Ще пам'ятаю, як це – дорослішати, що відбувається в голові дівчинки-підлітка, розумію її думки.
Коли народила первістка, була вдячна, що це син. Він був іншим, не таким, як я. Не розуміла, як формуватиметься його тіло, про що він думатиме. Спостерігала, як виростає мужчина. Легше зрозуміти процеси дорослішання дівчат. Вони більше горнуться, діляться сокровенним. Тому Дана – татова доця.
Долюблені хлопці виростають мужчинами, а не маміями.
Коли не можеш дібрати слів, щоб пояснити дітям свої думки, читай їм уголос.
Будь-яка заборона для молодої людини – головна спокуса.
Я за легалізацію медичного канабісу.
Чоловіки чутливі не менше за жінок. Та проявляють це не в роботі чи побуті, а в мистецтві. Це мені пояснив Сергій Жадан своєю поезією. У ній багато чуттєвості попри всю його маскулінність.
Уперше закохалася в 5 років у сусіда-рома Артура. Ми багато бавилися, часто лазили в малинник. Він казав діду-барону, що жениться на мені.
Закохуюсь у людей, які горять своєю справою. Чи це зварювальник, який допомагає мені з котлом, чи реконструктор, який другий тиждень добирає кольори, щоб відновити фоє нашої бібліотеки. Любов від Бога, вона не визначає статі.
Баба Дана по матері повторювала дві речі: молитися про легку смерть і щоб на похилий вік не прийшов Амок (психічний стан максимального збудження, коли людина не здатна себе контролювати. Термін виник серед малайських племен, набув поширення після публікації однойменного оповідання Стефана Цвейґа 1922-го. – Країна). Літні жінки в такій любові смішні та незграбні.
Люди довіряють мені свої історії. Я могла стати письменницею, якби не знала, скільки чудових книжок уже написано.
Пристрасна любов триває три роки. Якщо жити лише в пошуках Амоку, що кілька років міняти партнерів, то не залишиться часу ні на себе, ні на друзів і близьких, ні на роботу й хобі. Завжди треба йти далі. Кохання потребує роботи – спільних інтересів, ритуалів, цілей.
Чоловік полюбив мене, а його любов відбилася від мене і мене поглинула. Досі щемить серце, коли ми в розлуці, метелики в животі, коли разом.
Василь постійно дарує парфуми. Хоч вони мені не подобаються. Різкі, сильні, солодкі, ними можна комах труїти. Такою він мене бачить. Я – його жінка-вамп.
Подруга-вдова зізналася, що знову хоче заміж. Довкола неї завжди були красені, а вибрала непримітного. "Він запитав, чи маю я пальто на зиму", – пояснила. Чи це не любов?
ІЗ чоловіком розписалися. Зі шлюбом не поспішали. Довго не могли завагітніти. Дехто казав, що я дитина свого чоловіка. Надто щаслива, надто активна, весь час в улюбленій роботі, стерво. Хіба в такої будуть діти? Повінчалися після народження сина. Тоді я зрозуміла, що з Василем хочу постаріти.
Не боюся старості, але готуюся. Пильніше стежу за здоров'ям, піклуюся про тіло. Маю вигляд на свій вік.
Постарію, коли заспокоюсь.
Якщо є рай і пекло, то вони такі, як писав Данте. Якщо розбійники перед смертю каялись і потрапляли в царство небесне, то всі ми також маємо шанси. Та, дякуючи переконанням доньки, вірю в реінкарнацію, у шанси ще пожити на Землі. Якщо всіх напакувати в рай, місця не стане.
Харизма вирішує все. Це передається з генами, відточується в дитинстві.
Фотографувалася в стилі pin up у рамках благодійної акції на підтримку онкохворої дитини. Знімки продавали на аукціоні, зібрали понад 120 тисяч гривень. Того вчинку багато людей не оцінили. Ніхто ж не очікує такого від бібліотекарки.
У п'ятому класі однокласниця мала необережність висвітлити гривку перекисом водню. Класна керівничка сказала, що це перший крок до проституції. Тема якось дійшла до статевого виховання і сексу. Я жахнулася. Виявилося, половина однокласників вважали, що діти народжуються від пігулок.
Неймовірне випробування – бути іншим. Таких суспільство не приймає. Хіба з пересторогою.
Українці здебільшого встояли і вижили завдяки традиційним цінностям і релігії. Трималися купи через страх до Бога. Було би круто, якби самосвідомість кожного з нас була вищою, ніж страх контролю. Сумління повинно бути головним цензором.
Часто запитують, як вдалося стати бібліотечною зіркою. Відповідаю, що серед нас небагато претендентів на зірковість, тому й боротьба була нескладною. Я вибрала шлях із найменшим опором.
Я могла би бути кретинічно щасливою, якби не "але", які є в кожного.
3 
1
Коментарі