"Диктатура вбиває. За себе треба боротися. Білоруси мають зрозуміти, що головний ворог – Росія, а Лукашенко – наслідок"

ПРОТЕСТИ У МІНСЬКУ НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ НЕ ПЕРЕМОЖУТЬ. ШАНС БУВ У ПЕРШИХ ЧИСЛАХ СЕРПНЯ, – КАЖЕ білоруська підприємиця АЛЬОНА ВАСИЛЬЄВА

23 травня білоруські силовики затримали засновника телеграм-каналу Nexta 26-річного Романа Протасевича. Він був у літаку компанії Ryanair, що прямував з Афін до Вільнюса. Підняли в повітря винищувачі та змусили борт сісти в Мінську. Це обурило світ. Захід закликає до жорсткої реакції та санкцій. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн попередила, що такі дії повинні мати наслідки. Що це означатиме для Лукашенка?

– Досі був терористом, а стане міжнародним терористом. Закриє для себе будь-які можливості відмежуватися від Росії. Здавати країну йому не хочеться. В останні кілька місяців протести вщухли. Лукашенко вже відмовлявся підписувати дорожні карти з Москвою. Сказав, це буде за два-три роки. Вирішив виторгувати зняття санкцій в обмін на політв'язнів. Йому це частково вдалося. Але цим вчинком він усе перекреслив. Тепер доведеться звернутися до Путіна. Загроза повної ліквідації Білоруської держави сягає 90 відсотків.

Путіну також не хочеться мати справу з терористом. Лукашенка може змінити новий лідер типу Бабарика, який очолює Белгазпромбанк. Можуть накласти санкції на авіакомпанію "Белавіа" – громадяни Білорусі не зможуть нікуди вилетіти. А наземні кордони й так закриті.

Чому Лукашенко пішов на це?

– Він параноїк. Не завжди діє логічно. Навіщо затримали Протасевича? Насамперед заради помсти. Показати всім опозиціонерам, які виїжджають за кордон, що їх дістануть у будь-якій точці світу. Вважає Білорусь своєю кишеньковою країною. За Романом стежили ще у Греції, з ним у літак сіли працівники спецслужби. Можливо, це багатоходівка російського ФСБ, щоб натиснути на Лукашенка.

 

Білоруський КГБ раніше оголосив, що була спроба воєнного перевороту, підготовка замаху на Лукашенка та його дітей. У цей час ФСБ у Москві затримала білоруських опозиціонерів – політолога Олександра Федуту й адвоката Юрася Зенковича. Як оцінюєте ці події?

– Це провокація. Федута і Зенкович – миролюбні опозиціонери – стали заручниками ситуації. Те, що чимала кількість білорусів говорять про державну змову, не означає, що могли її організувати.

Це робиться для закручування гайок. Країна перетворилася на концтабір. Лукашенко заарештовує відомих і торгується із Заходом за зняття санкцій. Це триває 20 років. Микола Автухович (білоруський підприємець і активіст. – Країна) сидить у справі про тероризм. Так само його саджали 2010-го. Потім міжнародні організації, переглянувши всі судові процеси, визнали його в'язнем совісті. Те саме буде з Федутою і Зенковичем – переговори і спроба обміняти на поступки.

Переворот у Білорусі можливий?

– Був момент, коли ми сподівалися на це. Але протести починалися як наслідок російської гібридної війни й не були заточені на перемогу.

У середовищі, що виводило людей на протести, немає жодного національно орієнтованого лідера. Тихановська, Цепкало, Бабарико не знали, чий Крим, і вважали Путіна мудрим політиком. Не думаю, що хтось мав ілюзії, ніби Лукашенка можна перемогти квіточками й кульками. Але, коли справжні опозиціонери закликали організувати Майдан, нас називали провокаторами. Все було зроблено, щоб зачистити протестний рух і підштовхнути Лукашенка до підписання документів про інтеграцію з РФ.

Він більш як 20 років робить те саме. Мало людей виходять – придушує помірно. Багато – притискає сильно. Після цього деякий час прогинається під Москву, але щоразу з почуття само­збережен­ня намагається викрутитись. Якщо надалі пручатиметься, Путін може його замінити. Недавно радник Тихановської заявив, що Путін може втомитися від непередбачуваності Лукашенка і зробить ставку на більш прогнозованих. Після цього лишається тільки вийти з російським прапором. Тому найближчим часом протести не переможуть. Шанс був у перших числах серпня 2020-го.

У чому він полягав?

– Вийшли 300–400 тисяч людей. Для Мінська це дуже багато. Лукашенко розгубився. Навіть Кремль не очікував такого. Але протестувальники пройшли вулицями й не поставили табору.

Маємо пройти період самоусвідомлення нації, коли настане розуміння, що головний ворог – Росія, а Лукашенко – наслідок. А більшість готові були поміняти Бацьку на Путіна.

Чому в Білорусі така ефективна російська пропаганда?

– Ми 26 років живемо в совку. Лукашенко живе від виборів до виборів. Він – політична тварина, яка вміє пристосовуватися. Створив "маленьке бюргерське щастя" совкового зразка. Заводи й лікарні справно працюють, якісні дороги, чистота – як в епоху застою.

Країна не мала тривалої свободи після совка. Зараз у людей є робота, отримують зарплату й соціалку, можуть їздити в Туреччину та Єгипет, дрібний та середній бізнес розвивалися до епідемії коронавірусу. Тож більшість влаштовував Лукашенко. До того ж репресивна машина видавлює з країни мислячих людей. Під час останніх протестів не було жодного прапора ЄС. Вони починалися з білими стрічками – як на Болотній площі в Москві, за російськими лекалами. Потім уже з'явилися національні біло-червоно-білі прапори. Люди виходили не за ідею.

Коли ми приїхали до Києва та створили фонд "Білоруський Майдан", знали, що нас звинуватять в екстремізмі. У пересічного білоруса Майдан викликає негативні асоціації. Не було розуміння, що відбувається в Україні, на Донбасі. Назвою свого фонду ми показали, що нація повинна себе обороняти. І що Майдан для нас – європейський, національний вибір і повна відмежованість від Росії. В білоруських протестах цього не було. У серпні запостила у фейсбуці фільм "Зима у вогні" про Революцію гідності й написала: "Це має бачити кожен білорус". Мене зацькували.

Такі настрої і серед молоді?

– Так. У свідомості білорусів уживаються дивні речі. Виходять із біло-червоно-білим прапором (історичний національний прапор Білорусі. 1918 року – прапор Білоруської Народної Республіки, у 1991–1995 роках – державний прапор Республіки Білорусь. Пізніше потрапив під негласну заборону. – Країна) і плакатом "Від Хабаровська до Бреста ми за Навального". Це когнітивний дисонанс.

Активні громадяни або сидять, або ви­їхали за кордон. 35 тисяч людей пройшли тюрми. Лукашенко зачистив простір. Зараз вивести залишки активного населення означає – кинути їх під білоруську та російську бронетехніку.

Країна – у стані цугцвангу: з одного боку Лукашенко, з другого – Путін. Тому Білоруський народний фронт закликає зберегти протестний потенціал і готуватися до визвольної боротьби, збирати сили.

Скільки часу для цього потрібно?

– Зараз близько 40 відсотків готові злитися з Росією. Часом навіть люди, які мені здавалися адекватними, йшли за Віктором Бабариком (білоруський банкір і політик. – Країна) і казали, мовляв, Лукашенко піде – будемо в Росії.

Справжніх, національно орієнтованих білорусів є відсотків 20. Вони майже не вийшли на протести. Пасіонарна час­тина суспільства за 26 років розгубила себе. Когось убили чи посадили, хтось втратив віру у свої сили й у країну.

Дисидент Микола Автухович за боротьбу з режимом відсидів понад сім років. 2019-го висунув ультиматум Лукашенку: або той іде з посади, або проти нього починається партизанська війна. Я змушена була виїхати саме через дружбу з Миколою. 4 серпня 2020-го він звернувся із закликом до нації: це не її протести, а боротьба двох диктаторів. Мовляв, є промосковська трійця – Тихановська, Цепкало, Бабарико. Виникла нізвідки й була технологічно розкручена. Стара опозиція, що пішла за нею, не могла не розуміти, до чого це веде, і по суті погодилася зустрічати російські танки. І що все закінчиться подальшим зближенням з РФ. Так і сталося.

Якоїсь миті я повірила, що в нас вийде, коли люди підняли біло-червоно-білі стяги. Все змінилося, коли розстріляли перших демонстрантів. З'явився посил: ми боїмося закликати людей до Майдану, бо будуть жертви. Він цинічний – жертви вже є, але так вони стають марними. Не може мирно піти диктатор, заплямований кров'ю. Він розуміє, що в нього одна дорога – в Гаагу.

Путін фактично виграв. Лукашенко прогнувся, хоч і не до кінця. Це сімейна пара: ненавидять одне одного, але не спроможні розлучитися. В Путіна є можливість тиснути через опозицію. Частині населення, що не вважає Росію ворогом, здаватиметься це демократією. Як кримчанам на момент "референдуму". У Білорусі навіть демократичні ЗМІ тримаються російської лінії – Навальний, "Эхо Москвы", Путін. Ліберальна опозиція перебуває в російській пісочниці поруч із Кремлем.

І все-таки чи мали протести результати?

– Безумовно. Нація народжується. Але потрібен час.

Зараз у білоруських в'язницях 360 політ­в'язнів, за даними правозахисної організації "Вясна".

– Найжорсткіші репресії – проти націо­нальної опозиції. Бо ці люди не зупиняться. Навіть якщо відмовляться від активних акцій – робитимуть партизанський рух. Вони розуміють, хто ворог. Проти них працюють і КГБ, і ФСБ. Сидять за звинуваченнями в тероризмі – підготовці збройного заколоту. Білоруські правозахисники не можуть вибити для них статус політв'язнів. Нова опозиція за них не бореться. Їх очікують великі терміни. Також у нас є смертна кара. Я сподіваюся, що за несправедливо засуджених будуть торгуватися. Бо ці люди є героями Білорусі.

За рахунок чого він так довго тримається при владі?

– Хоч би яким "колгоспним" здавався, він – геніальний злодій. Відчуває, коли і що робити. Поганий стратег, але хороший тактик. Спершу придушує, а потім послаблює. Люди, які не йдуть у політику й не прагнуть досягти чогось великого, почуваються комфортно. Білорус найбільше цінує стабільність. Країна невелика, Польща й Литва – поряд. Візи робили легко, зарплати вистачало з'їздити у відпустку.

2019-го Лукашенко спробував відійти від Москви, лунали гасла за Євросоюз, почали з'являтися плакати й реклами білоруською мовою. Це після того, як за 26 років майже все національне знищили. На початку 2020-го приїхав Майк Помпео (ексдержсекретар США. – Країна), його візит ознаменував рух у бік Заходу. Потім почалась епідемія коронавірусу, держава не надала громадянам жодного захисту, малий і середній бізнес масово збанкрутував. Це здійняло хвилю обурення.

Революційна молодь народжується, повертається до білоруської мови. Думаю, за два-три роки відбудуться важливі процеси у становленні нації. І тоді ж з'являться нові лідери – на барикадах.

Які відмінності бачите в менталітеті українців та білорусів?

– Українці набагато вільніші духом. Уміють виражати себе. Це відчувається скрізь – у політиці, в умінні бути собою.

Ви пів року живете в Києві. Що впадає в око?

– Тут теж серйозно працює російська пропаганда. Є прихильники Лукашенка. Донька в першому класі. Прийшла зі школи схвильована. Вчителька її запитала: чому ви поїхали з Білорусі? Відповіла, що тікали від Лукашенка. Вчителька: "Він хороший". А Маша: "Забери його собі". Довелося змінити педагога.

Українці не усвідомлюють свого щастя. У вас є вибори. Люди говорять, що думають. У мене є друг – атовець зі Львова. Перші місяці спілкувалася з ним по телефону з нового номера. Він щось питає, а я мовчу. Нагадував, що я в Україні й можу говорити вільно. Розуміла, що в мені сидить страх.

Розбудовується Київ. Реставрують будівлі. Коли приїжджала за Януковича, цього не бачила. Тут багато креативу. Це видно в кафе, магазинах, як люди говорять. Більше чути українську мову.

Майдан зробив головне: кожна влада в Україні розуміє: він може повторитися. Це стук у тім'ячко.

В Україні сім років іде війна. Краще поганий мир?

– За себе потрібно боротися. Поганий мир приносить не менше страждань. Будь-яка диктатура вбиває. Тільки не так видно, бо це розтягується в часі. Знищує гідність. Люди гниють у тюрмах. Україна бореться за себе й за цивілізований світ. Білорусам треба сказати їй спасибі. Вони не розуміють, що російська агресія може прийти й до них.

Мінськ може стати союзником Москви у війні проти Києва?

– Сподіваюся, що ні. Білоруси не готові воювати проти України. Говорила з деякими білоруськими військовими. Багато з них незадоволені режимом. Але, як сказав знайомий: між лайном і смертю інколи вибираєш лайно. Зберігають вірність Бацьке.

Лукашенко від Путіна має відходити. Після крові, яку допустив, зробити це буде складно. Але намагатиметься знайти союзників. Навіть в особі України – шляхом таємних переговорів.

Що плануєте робити в Україні?

– Найближчі п'ять років не зможу повернутися до Білорусі. Донька пішла у школу, вже читає українською. Незабаром я вивчу, почну говорити. Це має робити людина, яка тут живе.

В оптимістичні прогнози щодо Білорусі на цьому етапі не вірю. Не можна будувати демократію в тюремній камері.

×