Як я намагалася виправити 10 злочинців.
Одесит Рясик, народжений у в'язниці, має неймовірний, як для злочинця, словниковий запас. Він брутальний інтелігент – наче герой віршів Чарльза Буковські. Лорд – блискучий актор, за яким можна спостерігати годинами. Син пілота й актриси, він усе життя провів у мандрівках. Мауглі крав із 8 років, щоб прогодувати шістьох сестер та братів. Максим пише зворушливі глибокі вірші. У дитинстві батько намагався втопити його у ванні. Арабчика у 2місячному віці мати покинула в лісі. До 16 він жив у дитячих будинках, наступні 10 років – просто на вулиці.
Але той самий Рясик пролізав у будьякі вікна, приставляв ножа до горла жінок, коли вони поверталися додому, і 17 років вживав важкі наркотики. Останній досвід він називає "професійним спортом". Лорд нападав на людей зі зброєю, грабував квартири, погрожував бідолашним батькам, що зашкодить їхнім дітям, якщо не отримає все, що просить. А Мауглі не був на свободі 11 років зі своїх 24. Він не вміє нормально читати, але проникає до чужих домівок і виносить звідти все, що бодай віддалено нагадує метал. Максим на прізвисько "Шторм" крав навіть у близьких друзів, бив рідну матір, а якось прийшов додому й відгамселив сплячого батька.
Усього їх було десятеро – грабіжників, хуліганів, шахраїв і торговців наркотиками. На два місяці вони стали учасниками нашого життя й реалітішоу, яке невдовзі вийде на телеекрани.
Більшість рецидивістів уважають себе "людьми", а нас – "лохами". Тобто, їхньою мовою, ідея проекту в тому, щоб зробити з людей лохів.
Моє особисте ставлення до засуджених пройшло три еволюційні стадії. Перша була періодом любові до них. Коли чуєш історії про екстремальне дитинство, агресивну бідність та кровоточиве кохання – наче одразу дістаєш відповіді на всі "чому?", тим самим виправдовуючи їх. У цей романтичний час хочеться обдарувати цих людей усмішкою, добрим словом. Будьяким чином намагаєшся показати, як прекрасно жити в світі, де повертають гаманці, переводять стареньких через дорогу, а в чужі квартири лізуть тільки для того, щоб загасити пожежу.
Потім, поступово, коли пізнаєш цих людей, коли усвідомлюєш, які ігри вони ведуть між собою, а відтак, і з тобою теж – вмикається новий механізм. Ти починаєш розуміти, що їхня хитрість генетично древніша за твою доброзичливість. Їм уже стільки разів управляли мізки, що знайти спосіб уплинути майже неможливо.
Тоді настає останній етап – примирення. Без ілюзій щодо цих постатей, але й без їхньої демонізації. Ти просто приймаєш той факт, що люди, які повертаються до в'язниці, як до батьківської хати, насправді дуже слабкі. Подолати наркоманію, алкоголізм, заздрощі, лінощі та радикальний авантюризм їм так важко, що безкінечні колонії, пайки, нари та чифіри для багатьох стають у якийсь момент не покаранням, а компромісом. Вони нам – тимчасове утримання від професії, ми їм – задовільні умови існування.
Не зустріла жодного колишнього засудженого, який би щиро покаявся, або хоча б узяв усю вину за скоєний злочин на себе. Навіть коли вони й визнають провину, завжди є купа "але". Найпоширеніший контраргумент – "я пішов кривою стежкою, тому що батьки, школа, дружина, райвно, США чи Комітет по боротьбі з позаземними цивілізаціями не додали мені любові, виховання, тепла, роботи, розуміння, 100 гривень" тощо. Завжди є глобальна першопричина.
Наша десятка кримінальників не може бути репрезентативною. Але деякі з них розказали речі, які оголюють волаючу гнилість українських реалій.
Найпоказовіший приклад багатоликості нашої Феміди – історія чоловіка, який проходив кастинг, але через дрібність свого злочину учасником шоу не став. Кілька років тому він украв із якогось гаража купу алюмінієвих каструль. Почалося слідство. Щойно міліція вийшла на нього, він, щоб уникнути в'язниці, перейшов кордон із Росією. Поступово знайшов там роботу, кохану жінку, народили дитину. Щоб довершити образ успішної людини, вирішив купити машину. Його прізвище спливло, коли здавав на права. Дуже скоро чоловіка депортували на батьківщину, де йому й згадали каструлі семирічної давнини. Відсидів він півтора року.
Найцікавіше, що попри всі нарікання на державу, багато хто з них щиро любить нашого президента. Він для них свого роду кумир. Чула, як один із учасників захоплювався мовою голови держави. Мовляв, він так владно й чітко говорить, що його вказівки неможливо не виконати. За аналогією з добрим, але непоінформованим царем, зеки переконані: президент просто не знає, яка бісовщина діється "на місцях". А якби знав – то одразу все виправив би.
Якось у приватній розмові з одним із учасників шоу я довго побивалася над його стійкою тягою до аферизму. Він спокійно вислухав і поцікавився: "От зізнайся, якби тобі дали кілька десятків тисяч доларів і запропонували рік відсидіти в українській колонії – ти погодилася б?" Я відповіла, що воліла б навіть на місяць туди не потрапляти. Він щиро здивувався: "А я за такі гроші там на одній нозі відстояв би".
Існує думка, що злочинці необхідні суспільству як священики, чиновники та жебраки. Без них пазл був би неповний, а потім, всяко буває, і зовсім розвалився би. Цілком можливо.
2 
1
Коментарі