Пишу музику так, як мені підказують настрій і душа. Ніколи не знаю, який буде результат. Часом з острахом думаю, чи сприйметься добре, чи сподобається людям і яка буде реакція.
Давав інтерв'ю для одного журналу. Треба було придумати заголовок. Необережно запропонував: "Це буде симфонія". Відтоді жодної симфонії не написав.
Стиль – це людина. Це вираз емоцій, які ти маєш. І праця.
Предки батька належали до давнього козацького роду. Є родинна легенда про одного з них, який був гончарем. Під час набігу татар його хотіли взяти в полон. Він ту глину, з якої робив посуд, згріб із руки і так кинув в очі татарину, що вбив.
Мала наша родина традицію. Один мій прадід був польського походження, брав участь у повстанні проти Росії. Засудили і вислали в Сибір, провів там 20 років. Діда з іншої фамілії 1915-го, коли російські війська зайшли до Львова, також заарештували і вислали у Сибір. Був там два роки, революція звільнила. А 1947-го вже ми поїхали по тому етапу.
Петро Чайковський сказав, що композитор мусить працювати, як швець: вставати рано і 7 годин трудитися. Це логічно.
У перший день навчання у школі батьки вирішили показати мене Соломії Крушельницькій. Прийшли до неї в гості. Попросила щось заграти на фортепіано. Ноти я вже знав. Почав грати й раптом зупинився. Сказав, що не продовжуватиму, бо інструмент фальшивить. Наступного дня мене віддали до музичної школи, на фортепіанний відділ.
Не був дуже вихованим хлопцем. З дитинства висловлював власну думку. Батьки мали проблеми через мій характер. Та в серйозні конфлікти не влазив. Майже ніколи не створював собі кумирів.
Мої музичні здібності у школі в Сибіру помітили. Почали показувати як такого собі вундеркінда. Це не подобалося, я захоплювався футболом. Пів року не з'являвся до школи, а батькам казав, що ходжу.
Натхнення з'являється час від часу, і треба тоді його зловити. Потім іде серйозна й копітка праця.
У студентські роки був бідний, погано одягнений, худий. Але не можу сказати, щоб дівчата не любили. Упродовж життя стосунки з протилежною статтю не завжди складалися безхмарно, зате цікаво.
Був спортивний. Мав розряди. Любив ходити Карпатами. Багато їздив на байдарках. Зараз одне хобі – збираю гриби. Вивчив усі їх назви латиною і вмію приготувати такі, які не всякий ризикне спробувати.
Не можу зробити з людей геніїв. Даю поштовх, який вони повинні реалізувати. А чи це їм удасться, залежить від них.
Прожили у шлюбі з Ларисою 20 років. Але вона мала свої амбіції, а я – свої. Щось не збіглося. Може, й ревність була. Я спокійний, але до певної межі. З деякими речами не можу погодитися. Не в побутовому, а скоріше, у творчому плані.
Намагаюся триматися правил, які написані в Біблії.
Моє місце – в Україні. Важко бути українським митцем за кордоном. Діаспора видатних композиторів не дала. Щоб увійти у традицію іншого народу, потрібно з десяток років.
Немає різниці – пишу на замовлення чи для себе. Відповідаю за те, що пишу, і не даю собі спуску. Хоч особа замовника часом може не викликати симпатій, відкидаю все негативне і зосереджуюся на роботі.
Не знаю, в якому я форматі. Не розумію, що таке формат і що таке неформат на нинішніх радіостанціях. Музика, мистецтво або є, або нема.
Великий композитор Джузеппе Верді відчув себе знаменитим, коли почув, як його мелодію виконує вуличний музикант. Не претендую на славу Верді, але моя "Мелодія" існує майже у 50 обробках. Часто чую її в метро. На концертах оркестри виконують на біс без оголошення автора.
Пишу музику, коли в цьому є необхідність. Буває, працюю невпинно, вдень і вночі. А буває, не можу взятися декілька місяців і навіть років.
У родині шанували церковні традиції, але ніколи не влаштовували позірної побожності. Віра була глибоким внутрішнім переконанням, яке не годилося виставляти напоказ. З маминого боку предки упродовж кількох поколінь були священниками, і то національно свідомими. Дід прабабці Теодори Савчинської – теж, звісно, священник – написав один із перших віршів українською мовою. Його потім друкували в багатьох читанках.
Параджанов побачив в Україні те, чого ми не бачимо. Бо для нас це здається звичним і зрозумілим, а для нього було несподіваним і цікавим. Побачив і зумів передати. Був жорстоким і ніжним. Інтелігентом і хамом. Парадоксальним. Пригадую, написав якусь тему і кажу: "Це буде тема смерті". "Ні, – заперечив Параджанов, – це буде тема любові". Вона так і звучить у фільмі, як тема трагічної любові.
Культура – це самоорганізована система. Ніхто не змусить її розвиватися за чиїмись директивами, підказками чи навіть фінансовими вливаннями.
Авангард у сучасному суспільстві – це старомодно.
Жоден видатний український композитор не оминув усвідомлення зв'язку з національним корінням і впливу тисячолітньої традиції. Але це не означає, що він має бути консервативним і поза своїм подвір'ям нічого не бачити.
Часом вилаяти якийсь твір означає зробити йому кращу рекламу і викликати ажіотаж довкола, ніж солодкою похвалою чи глибокодумними розмірковуваннями.
Писати релігійну музику – вдячна, але складна і відповідальна справа. Вона повинна бути глибока і правдива, не припускає поверховості, самозакоханості автора у своєму таланті, зверхності генія до слухачів. Але якщо він здатний відчути правильний тон, то має шанс розкритися так, як у жодному іншому музичному жанрі.
Національною ідеєю не можна послуговуватися як щитом чи розмінною монетою. Це не тема "на щодень". Її не можна використовувати для прикриття творчої безпомічності. Так трапляється в багатьох псевдомистецьких явищах. Це дискредитує ті цінності, які для кожної мислячої людини мали би бути серед найважливіших.
Ніколи не потрібно говорити композиторові, що він бездарний. Це нівечить його свідомість.
Боляче реагував на гострі випади в мій бік. Але потім зрозумів, які дурниці виписували критики про Бетховена, Верді, Шопена, Чайковського, Прокоф'єва. Кожен твір має прихильників і противників. Коли всі сприймають його однаково добре, значить, він не зачіпає по-справжньому ні серця, ні уяви.
Мій творчий діапазон дуже широкий. Писав музику для цирку, балету на льоду, мюзик-холу. Створював авангардні твори, неокласичні, постромантичні. В одному був переконаний завжди: музику потрібно писати так, щоб люди хотіли її слухати.
Було багато розчарувань, але й чимало тріумфів.
Тіні забутих і незабутих предків живуть у композиторі.
Народні мелодії написані професіоналами від душі. А у джазі неграмотний афроамериканець може створити щось набагато цікавіше, ніж професійний композитор. Слухати треба все.
У музиці мають поєднуватися всі напрямки життя – і гумор, і гострі моменти.
В останні роки написав багато музики. Це незаперечна заслуга дружини. Якщо вона до мене добре ставиться, це найважливіше.
Щоденник підготовлено за матеріалами видань "Країна", "Ї", "Український тиждень", "Українська правда", КНПУ, "Укрінформ", Радіо Свобода, "Віче", "Високий замок", ТВІ, "Час і події", "Люди твого міста"
3 
1
Коментарі