Після Зеленського до влади прийде людина з його оточення

Нам бракує часу. Кожне покоління українців воює і бореться за виживання. Перемога над Росією означатиме, що ми здатні раціонально ставити цілі й досягати їх, – каже політичний аналітик Петро Бурковський

Президент Володимир Зеленський заявляв про можливість зустрічі з російським керівником Володимиром Путіним. Спершу – на Донбасі, потім – у Ватикані. Той відповів, що про Донбас і Крим не говоритиме. Така зустріч імовірна? І чи доречна?

– Переговори завжди кращі за війну. На одному з курсів у Німеччині британський офіцер у відставці вчив нас принципу Черчилля: мeeting jaw-jaw is better than war-war. Тобто краще говорити, ніж воювати. Але з Путіним у такий спосіб можна лише відтермінувати військове вторгнення, виграти час.

Маючи ілюзії, що Росія погодиться на прийнятні для України умови, краще не зустрічатися. Цього не буде. Та якщо міністр закордонних справ не висловився проти, не пішов у відставку – значить, наші дипломати припускають таку можливість. Секретар Ради нацбезпеки й оборони теж не заперечив. Отже, команда президента має міркування про ефективність переговорів. Раніше скасували операцію із затримання вагнерівців – росіян, які воювали на Донбасі. Замість гучного успіху отримали неприємну історію, що б'є по іміджу України та президента. Мабуть, це зробили, щоб не зірвати перемир'я. Суперечливе рішення.

Думаю, Зеленський спонтанно запропонував Ватикан. Логічніше було запросити Путіна на Афон. Вселенський патріарх Варфоломій не заперечував би. Тоді Путіну довелося б відмовлятися, що показало б фальшивість кремлівського православ'я.

 

Угруповання російських збройних сил уздовж українського кордону та в окупованому Криму сягає 100 тисяч, повідомив голова Служби безпеки України Іван Баканов. Росіяни заявили про відведення військ. Та експерти кажуть, що зараз загроза найбільша від 2014 року. За яких обставин Кремль може піти в наступ?

– Можливо, Росія попередить про напад. Були натяки в інтерв'ю міністра закордонних справ Сергія Лаврова: або Україна виконує Мінські домовленості, або пошкодує. 2002-го США висунули ультиматум Іраку – або дозволить перевірки наявності зброї масового знищення, зв'язків з "Аль-Каїдою" і піде на низку поступок, або буде наступ. Саддам Хусейн це відкинув. Путін теж вважає, що може висувати ультиматуми. Хоча має внутрішні проблеми – пандемію й Навального. Відкрита операція може стати загрозою його режиму.

Росія, мабуть, очікує на внутрішню українську кризу, як 2014-го. Може статися через нову хвилю коронавірусу. Чи будуть оприлюднені факти причетності керівництва держави до злочинів. Коли з'явилися докази, що Кучма пов'язаний з убивством Георгія Ґонґадзе, Україна різко пішла на зближення з Росією. 2013-го під час Майдану силові структури зруйнували вертикаль правління. Це знизило опірність країни. Кризу може спровокувати протистояння між силовиками. Наприклад, якщо міністр внутрішніх справ захоче залишитися на посаді після розвалу справи Шеремета чи спробує використати історію вагнерівців, щоб усунути від влади Зеленського.

Атаки Росії можуть бути непрямі – вплив на критичну інфраструктуру, провокування стихійного лиха. Торік на північ від Києва горіли ліси, погіршилася екологічна ситуація. Розглядали версію, що це була робота диверсійних груп. Можуть застосувати хімічну зброю. Москва на прикладі "Новичка" показала, що готова. Ця речовина розроблена для вбивства тисяч. Є небезпека атаки системи водопостачання у великих містах або застосування радіологічної зброї поблизу атомних електростанцій. Заговорять про викид радіації, почнеться паніка. Чи заблокують Чорне море, яким Україна експортує зерно й імпортує нафтопродукти.

Наскільки українці солідарні стосовно війни на Донбасі? "Миру за будь-яку ціну" позаторік хотіли 14 відсотків. Настрої змінилися?

– Запитуємо людей із 2015 року, на які умови припинення війни вони згодні. Із 2016-го суттєвих змін немає. 45–60 відсотків хочуть переговорів. Щоб ми повернули Донбас. І щоб Росія отримала небагато. Є дві приблизно рівні групи по 20 відсотків. Трохи більша частина хоче повернення в "русский мир" і повного виконання Мінських домовленостей – мир за будь-яку ціну, прийняття всіх російських вимог, особливого статусу ОРДЛО й відмови України від вступу в НАТО та ЄС. Тобто перетворення України на ще одну Білорусь. Менша готова до тяжкої та довгої боротьби за незалежність. Серед них, зокрема, багато ветеранів, людей, які їх підтримують.

Досліджували становище демобілізованих бійців у Донецькій і Луганській областях. Вони відчувають, що живуть у ворожому середовищі. Критично ставляться до будь-якої влади, яка вважає, що з Кремлем можна вести переговори.

За рахунок чого можемо перемогти в цьому протистоянні?

– Якби більшість громадян були готові до запеклої боротьби, Росія навіть не наважилася б на демонстрацію сили. Суспільство ставило б вимоги до уряду стосовно оборони країни, очищення правоохоронної системи, реформ і соцзахисту. Було би безкомпромісним до корупції у владі.

Проводили фокус-групи на Донбасі. У Лисичанську є об'єднання ветеранів – майже тисяча людей. Там багато мотивованих. Це батальйон, готовий стояти до кінця. Завдяки таким виграємо війну.

 

Наскільки війна виснажує суспільство?

– Загострила попередні проблеми. Із 2008-го ми втрачаємо час для зміцнення держави й економіки. Значну частку національного багатства створюють заробітчани. Якби не їхні мільярдні перекази, невідомо, чи в казні вистачило б коштів покривати зовнішні позики. Особливо у 2013–2016 роках.

Ми дуже відстали від Євросоюзу. Пандемія руйнує все, що залишилося від цивілізованого світу, – освіту й науку. Ще є демократія – нечесних політиків можемо усунути від влади демократичним шляхом. І це єдиний шанс на виживання. Якщо оберемо професійніших, то можемо швидко все надолужити, як це зробили за рахунок тиску громадян у 2014–2019 роках. Тоді парламент і уряд створили антикорупційні органи, передали кошти з держбюджету на місця.

Під час виборів 2019 року суспільство розділилося. Цей розкол досі є?

– Ми уникли розколу 2014 року. А 2019-й не варто й порівнювати. Але слабкі місця є. Дедалі більше видно соціальне розшарування. По-перше, між молоддю і старшими. Перші все менше бачать в Україні шансів на гідне життя. По-друге, відчуженість людей, які претендують на звання еліти, від тих, хто є цією елітою. І цю відстань збираються посилювати. Наприклад, легалізацією вогнепальної зброї. В парламенті зареєстрували законопроєкт, у якому є положення, що купувати зброю можна лише тим, хто п'ять років володіє мисливською рушницею. Тобто озброїти озброєних. Є прагнення підвищити у статусі правоохоронців над платниками податків.

По-третє, зростає розшарування за освіченістю. Люди вірять у магічну силу свічок, але ігнорують носіння масок і миття рук. Це відсутність навичок вчитися й пам'ятати життєві уроки самозбереження. Відтак українці чутливі до реклами й пропаганди. Наслідком стало те, що 2019-го проголосували за особу без політичного досвіду. Порушення Правил дорожнього руху – теж зневага до життя. Тому й маємо низьку його якість.

Зеленський, отримавши 73 відсотки голосів, позиціонував себе об'єднавчим чинником. Він став ним?

– Об'єднати навколо політика може тільки успіх. Путін – теж успішний політик: зібрав навколо себе репресивні органи, примусив до лояльності олігархів. На іншому полюсі – німецька канцлерка Анґела Меркель. Вона згуртувала не тільки прихильників у Християнсько-демократичному союзі, а й опонентів соціал-демократів довго тримала в коаліції. А до того вони були запек­лими ворогами з 1950-х. Завдяки Меркель Німеччина вийшла з кризи 2008-го зміцненою. Політична потужність ФРН стала навіть більшою за економічну.

Де в цій системі координат Зеленський? Якого успіху хоче досягти? Поки що його суперники роблять помилки частіше, і він здається успішнішим. А ще він – видатний "пересмішник". Може наслідувати політику і Путіна, і Меркель. Так можна і ще одні вибори виграти. Але це не має нічого спільного з успіхом та об'єднанням країни. Президент ризикує стати сходинкою для рішучішого гравця. Навряд це буде відверто проросійський. Нещодавно запитували людей, кого вважають найбільшим союзником України. Росію назвали 10 відсотків. Трохи більше як 5 процентів – Білорусь. 15 – максимальна база "русского мира" в Україні. З таким результатом виборів не виграти.

Зеленського може обійти такий самий – і вашим і нашим. Проголошуватиме популістські гасла й матиме імідж сильної руки. Торік більшість українців погодилася, що лад у країні може навести лише такий політик.

Новим лідером не стане людина з високим антирейтингом. Колишні можуть прийти до влади тільки в разі надзвичайної кризи. Найімовірніше, наступним після Зеленського стане людина з його оточення. Або хтось, хто сприяв його приходу до влади.

77,5 відсотка українців негативно оцінюють політичну ситуацію у країні. Але до протестів готові були би долучитися майже 28 процентів, свідчать результати опитування Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології. Про що говорять ці цифри?

– Ми повторювали це дослідження у серпні й листопаді 2020-го та в лютому нинішнього року. Тобто на початку коронахвилі, на піку й на спаді. Очікування протестів зростають ближче до піку, але готовність виходити на вулиці залишається стабільною. Це серйозний сигнал для влади. Не варто робити того, що принижує громадян, загрожує націо­нальній ідентичності. Можуть витлумачити як діяльність на користь Росії. Це швидко змобілізує – і протести будуть рішучі. Відставками й заявами не обійдеться. Такий рух не вдасться придушити. Це добре. Свідчить, що суспільство може себе захистити навіть у кризових умовах епідемії. 28 процентів – доволі висока цифра й хороший запобіжник від спроб верхівки домовитися з Росією за рахунок незалежності або узурпувати владу.

Що може вивести людей на вулиці, як 2013 року?

– Опитування показують, що народ очікує протестів через зростання цін. Але найрішучіші громадяни, які вважають цінністю українську державність, вийдуть на захист української мови чи наших інтересів у війні на Донбасі. Вони неодноразово протестували за президентства Зеленського.

Тільки влада може спровокувати протест, який її змете. Наприклад, затримати когось без суду і слідства. Або хтось загине від рук правоохоронців. Більше нічого людей не примусить розхитувати ситуацію.

Чи ймовірні перевибори до парламенту?

– До завершення пандемії вони будуть шкідливі. Побоювання людей зростають, коли захворюваність на піку. Тобто можливі два негативні сценарії. Якщо кампанія почнеться на піку, а вибори відбудуться на спаді, за владу знову проголосують. Мовляв, дала раду із захворюваністю. Посилить вплив на парламент і впроваджуватиме рішення, далекі від демократії. Або навпаки – голосування припаде на пік, як сталося на місцевих виборах у березні, і люди можуть проголосувати неочікувано – за крайніх популістів. Політики, які пропонують зважені рішення, не пройдуть. Матимемо поляризований парламент. А це нова політична криза.

Усі українці мають володіти українською мовою. Цю тезу підтримують 80 відсотків громадян. 54 – за обов'язкове використання державної мови у сфері обслуговування. Але ситуація різниться в регіонах. Що можна на­звати успіхом двох років дії закону про мову?

– Керівництво держави спробувало заявити політику "какой разніци". Більшість громадян її не поділяє. Влада або прислухається і змінить політику, або люди змінять владу на наступних виборах. З такою позицією стосовно української мови доведеться рахуватися всім політикам, які хочуть очолити державу.

На якому етапі будівництва держави перебуваємо?

– Все ще триває війна за незалежність. Треба її виграти, зберегти державу, життя людей, зламати корупцію на побутовому й політичному рівнях. Це принесе економічні ресурси, щоб молодь залишилась у країні, а ті, хто виїхав, повернулися. В цьому єдиний шанс після завершення війни бути єдиною країною і згодом святкувати 60 років незалежності.

Чи потрібна українцям національна ідея?

– Сенс нашого буття в тому, щоб побудувати державу, де люди житимуть гідно. Поліцейські поважатимуть платників податків, політики знатимуть, що краще програти вибори, ніж узяти брудні гроші у спонсорів, і в якій "бандити сидять у тюрмах, а не в парламенті", за словами В'ячеслава Чорновола. Це й держава, де наукові знання цінуватимуться вище за релігійні заповіді. Така матиме шанс на життя в сучасному світі наступні 30–50 років.

Яких рис бракує українцям?

– Нам часу бракує. Різниці між народами немає, крім історії, яку вони пережили. Ми відрізняємося від американців тим, що на їхній землі понад 150 років не було війни. У нас лише в минулому столітті – Перша світова, українські революції 1917–1921 ро­ків, колективізація і Голодомор. Розстріли інтелігенції 1936–1938 ро­ків, Друга світова, голод 1947-го, війна в Афганістані, де постраждали багато молодих українців. Чорнобиль. Зараз – російсько-українська війна. Ми не мали покоління, яке не воювало або не втрачало рідних і не боролося за виживання.

Кажуть, українці не поважають закону чи нетолерантні. Але можна порівняти кількість злочинів на ґрунті ненависті. Результат буде не на користь європейських країн, навіть із Великої сімки.

У нас низька довіра до інституцій. Але маємо вільні вибори у складних умовах.

Зараз історія – в наших руках. Керуємо своєю долею. Не робили цього з 1991-го до цієї війни з Росією. Якщо виживемо, це покаже, що головні риси – здатність консолідуватися й довіряти одне одному – в нас є. Це буде промовистим свідченням, що ми здатні раціо­нально ставити цілі й досягати їх.

×