"Заставляю себе прислухатися до порад людей, які досягли більше за мене"

2

Андрій Кузьменко, 42 роки. Народився 17 серпня 1968 року в місті Самбір на Львівщині. Мати - вчителька музики, батько - інженер.

Мріяв стати лікарем-неврологом, але іспитів до Львівського медінституту не склав.  Учився на стоматолога в Петрозаводську, Карелія. Звідти забрали в армію до Калініна під Москвою. В армії познайомився із Володимиром Шкондою. Почали разом грати - Володимир на гітарі, Кузьма - на піаніно. Так з'явився гурт "Скрябін".

1994-го одружився зі Світланою, яка відстояла бажання Кузьми піти в музику перед його батьками. З нею виховують 11-річну Барбару.

Андрій сам пише тексти пісень і музику. За час існування "Скрябіна" видали 22 музичні альбоми. Найпопулярніші - "Танець пінгвіна" 1998 року та "Гламур" 2006-го. Останній розійшовся тиражем у 70 тисяч примірників. Кліп на пісню "Мумітроль" з альбому "Про любов" заборонили на телебаченні через аморальний зміст

Я не проста, але дуже відкрита людина. Чим більше в тебе секретів чи масок - тим важче.

Людині треба казати правду одразу. Стиснути зуби й лупонути. От хтось дзвонить по телефону і задовбує. Я йому кажу зразу: "Чувак, ти мене задовбав. Переношу тебе в папочку з мелодійною назвою "херня" і більше ніколи трубку не візьму". І коли та херня дзвонить, в мене грає Шопен, і я можу слухати то годинами. Чим довше тобі неприємно казати правду, тим той момент буде тяжчий, коли настане. А таки настане колись.

Давно розпрощався з думками: "Ой, у мене сьогодні болить голова - значить буде поганий концерт". То нікого не інтересує. Якщо в тебе шмарклі, ти ж не вийдеш і не скажеш: "Люди, ви знаєте, в мене сьогодні соплі, розходьтеся по домам".

Коло спілкування протягом якогось часу ретельно почистив. У ньому лишилися чоловік із 50, від яких не очікую бруду. Коло моїх друзів - звичайні люди. Один продає зерно - Петя, простий хлопець із села Полтавської області. Другий Андрій - стоматолог. Ще один - меблі стругає.

Додому до мене на каву із шоу-бізнесу просто так ніхто не приходить. І це не тому, що нікого не хочу пускати до себе. А тому, що різні інтереси і вподобання. Нема про що говорити.

Дуже не люблю запитання: "ну, що, є концерти?". Узяв би отак мухобойку і тріснув по лобі.

На жодній дискотеці не почуєш пісню українською мовою. Може, хіба на Заході. На радіо крутять, коли всі сплять. А мови має бути повно, тоді її захочеться вивчити. Я вивчив польську, і мені її ніхто не нав'язував. Просто захотів знати, про що співається у тих кльових піснях.

Я відмовився бути в журі літературного конкурсу, тому що всі ті книжки не міг дочитати навіть до 20-ї сторінки.

Є така письменниця Марина Левицька (британська письменниця українського походження. - "Країна"). Зараз читаю її "Коротку історію тракторів" українською - можна ноги обпісяти зі сміху. Її книжка перекладена 26 мовами. Чувіха відома на цілий світ, а ми про неї нічого не знаємо.

Якщо тисячі українцям сказати "ваша Україна - говно" - може, чоловік 10 по морді і дадуть, а решта скажуть "Ну, да, говно"

Після тижневого вояжу по Англії зрозумів, що англійської не знаю. А тут ходив розказував, що знаю - газети читаю, дивлюся тєлік. Офігєть! По п'ять разів просив говорити повільніше. А в Америці почуваєшся людиною.

Колись мені часто давали поради. Я не дослуховувався, бо був дурний. Тратив час на то, шоб обламати собі роги. Тепер заставляю себе прислухатися до порад людей, які досягли більше за мене.

Мама колись радила: "Андрійку, чим менше матимеш вільного часу в дитинстві, тим більше матимеш його, як станеш дорослим". Я збагнув це через сльози, кров і піт. Тільки отримував "трійку", вдома був скандал - у мене кидали тапочки, я стояв навколішки на горосі чи гречці в куті. Але все-таки батьки змогли вселити: треба пахати, щоб вимагати потім щось від життя.

Доньку виховую інакше. Нема фізичного примусу. Може, тому що вона - дівчинка, а не пацан. Бо пацана треба лупити.

Я був недобрий син, бо мав супротив до батьків. Він пропав у мене в 30 років. Запізно.

Марксизм гірше за хворобу Боткіна. Він людину з'їсть.

За останні роки наші альбоми виходять значно більшими тиражами, ніж попередні. Видно, Боженько на світі є.

Наша православна церква запримітивна і застаріла. Я там і 5 хвилин не можу просидіти. Мене ті дядьки з тими пузами в тих рясах вганяють в якусь таку тугу невимовну. От католицька розвивається в ногу з часом. І протестанти мені подобаються. Вони віддані релігії й не напищують храм.

Собаки мають інтелект. Мій на вихідних о шостій ранку не вискакує на ліжко. І в нього немає календаря, він не закреслює дні.

5-річним відпочивав у Болгарії з батьками. І там Микита Михалков грав з якимось чуваком у теніс. Я подавав їм м'ячики. За це мені дали 10 марок. Купив собі Kinder Surprise, який зненавидів, і шоколадку Тoblerone, яку абажаю до сьогодні.

Я не герой точно.

Пару разів в армії були такі випадки, що думав - всьо, каюк. Полетіли на ліквідацію наслідків землетрусу у вірменське містечко Спітак. Якраз сідали, коли пару разів трухануло так, що літак аж із полоси з'їхав.

Літаю більш як 90 разів на рік.

Побувавши в Римі й побачивши храм Сан П'єтро, розумієш, що нічого крутішого на цій землі нема. Після Риму перестаєш колекціонувати фотки "я на фоні Оболонської райради" чи "я на фоні Ейфелової вежі". Рим перекреслює все.

Піщинкою в цьому світі відчув себе на безлюдному острові на Мальдівах. Острів метрів 20 на 30. Мене там лишили на день самого. Здійнявся шторм, острів залило по коліна і я 3 години простояв в обнімку з пальмою. В мене з'явився синдром Робінзона Крузо. Дивився на пальму: "О, пару кокосів є. До завтра точно потягну".

Хотіти - велике щастя.

Проти системи боротися неможливо. Що я піду з рогаткою на танк?

Українці як нація - не бійці. Якщо тисячі українцям сказати "ваша Україна - говно" - може, чоловік 10 по морді і дадуть, а решта скажуть "Ну, да, говно".

Достоєвського перечитав тільки тому, щоб зрозуміти, за що ненавидів його в школі. Зрозумів, що на 20 років заскоро мені його рішили втулити.

Тільки сім'я готова тебе прийняти після найганебніших учинків у найбільш ганебному стані. Все друге, що появляється після сім'ї, ті другі шлюби, вони частіше направлені на твій фінансовий стан. І ні в якому разі не на твій обвислий живіт, не на сивину в твоїх скронях.

Сім'я - то дуже інтимна штука. І якщо вона перестає бути інтимом, ти починаєш його собі десь шукати, щоб мати все-таки то сховане від усіх.

Реалізуватися в житті означає знати: все, що ти зробив, то не 100 процентів фігні. Що було пару моментів, за які тобі не стидно: хату збудував, посадив дерево, народив сина. Але щоб син був не якийсь чикатило.

Люблю гламур Сальвадора Далі, Коко Шанель, Вів'єн Вествуд, хоч вона і панкуха була.

Пропонували знятися в якихось серіалах. Кажу: "Люди, з'їжте той сценарій і нікому не розказуйте, що ви його присилали".

Наймудріша людина в моєму житті спить ліворуч від мене. Це - моя дружина. Я ціную її те, що вона не хоче бути портретом на обкладинці журналу.

Таке враження, що я всіх знаю і мене всі знають.

У мене є один костюм у гардеробі. Мені його купив Ігор Кондратюк на фінал "Шансу". Сказав: "Чувак, має бути костюм". Я йому: "Хочеш - давай, у мене немає".

Запрошували бути ведучим різних шоу. Але в них ефіри в суботу, коли в нас концерти.

Останнім часом повилазили всякі болячки, пов'язані з легковажним ставленням до життя. Якісь грижі в шиї. Причому та грижа стала так боліти, що вже рука відніматися почала. Зараз щоранку по 15 хвилин роблю гімнастику. Плюс кілометр у басейні.

У нас із донькою дуже демократичні відносини. Ні я, ні вона, ні її друзі не поводяться так, що я чимсь відрізняюся від їхніх батьків. Бо я нічим не відрізняюся.

×