Найімовірніший сценарій розвитку подій у Білорусі – придушення протестів і здача суверенітету в обмін на російську допомогу у збереженні влади, – вважає білоруський політолог Павло Усов
У Білорусі 9 серпня відбулися президентські вибори. Центрвиборчком повідомив, що Олександр Лукашенко вшосте став президентом, набравши 80 відсотків голосів. Його конкурентка Світлана Тихановська – близько 10. Опозиція вимагає перерахунку. Не вперше білоруська влада фальсифікувала вибори. Чому зараз така гостра реакція суспільства?
– Сталася електоральна революція. Основного удару завдав коронавірус, другого – зубожіння. Лукашенко реагував неадекватно. Спочатку заперечував вірус, не запроваджував карантину, проводив масові заходи в розпал епідемії. Ситуація погіршувалася. Спусковим гачком став Великдень. Хвороба охопила міста, система охорони здоров'я була неготова. Влада свідомо занижувала дані про хворих і померлих. Covid став для режиму тим, чим Чорнобиль для розпаду СРСР, – останньою краплею. Незграбно змушували суспільство замовкнути. Затикали лікарів, не писали про причини смертей.
Люди шукали інформацію в YouTube, соцмережах, Telegram-каналах, які замінили засоби масової інформації. Відбувся інформаційний обвал системи.
Почалася передвиборча кампанія. Національна проєвропейська опозиція не притягнула невдоволених. Їх акумулювали системні гравці – глава Белгазпромбанку Віктор Бабарико і засновник Парку високих технологій Валерій Цепкало. У суспільства шок – топчиновники кинули виклик. Поява кандидатів із номенклатури та пов'язаних із Москвою стала сигналом: якщо вони проти, то система валиться.
Присутність Москви з опонентами налякала Лукашенка. Підозри про дружбу кандидатів із Кремлем додавали їм балів в очах білорусів. Без ілюзій – більшість прихильні до Росії.
Додатковим поштовхом стала поява серед кандидатів блогера Сергія Тихановського. Кожен опонент президента мав прихильність широких прошарків. Тихановський – провінції і найпротестніших, Бабарико і Цепкало – номенклатури й середнього класу. Бабарико зібрав півмільйона підписів для реєстрації в країні з 10 мільйонами населення. Це змусило владу діяти – арештували Тихановського, Бабарика і його сина. Цепкало втік у Москву, а потім – у Київ.
Режим хотів збити протест, а примудрився об'єднати проти себе всіх. Сформувалася основна теза: будь-хто, крім Лукашенка.
Чи є близькі до реальних цифри про коронавірус у країні?
– Лише дослідження, математичні моделі. Згідно з ними, захворіли близько мільйона людей, 10 відсотків населення.
Наскільки білоруси відчули зубожіння?
– Воно тривало кілька років. Доповнювалося абсурдними законами. Наприклад, декретом про соціальних утриманців – повернення до практик СРСР. Ввели податок для безробітних. Якщо пів року не працюєш – плати.
Особливо гостро бідність ударила по регіонах. Середня зарплата впала до 250–300 доларів. Плюс Росія, головний торговельний партнер, закрила кордон через вірус. Зупиняли підприємства, бо нема кому продавати товари. Майже 60 відсотків державного сектора збанкрутували чи на межі. Робітники частково чи повністю втратили зарплату. Закривалася сфера послуг – кафе, перукарні. Влада нікому не компенсувала. Виявилося, державі наплювати. Роботу втратили й ті, хто їздив на заробітки в Москву.
Протести тривають по всій країні. Затримали 7 тисяч людей, сотні поранених, є двоє вбитих. На що здатен режим, щоб придушити виступи?
– На все, навіть на жертви. МВС підтвердило одну смерть. Наче від саморобного вибухового засобу. Брехали, що це кримінальник, який вийшов із тюрми. Це наскрізна лінія. Мовляв, у столиці затримують бандитів, у яких татуювання з російських тюрем. Влада вдає, ніби за протестами стоять зовнішні сили – Захід і РФ згуртувалися проти "нещасного" Лукашенка.
Президент необмежений у засобах. Імовірно, готується оголосити воєнний чи надзвичайний стан із використанням армії, якщо сутички наростатимуть. Може запровадити комендантську годину, обмежити пересування.
Через спецоперацію вислали в Литву фактичного президента Світлану Тихановську і змусили зробити заяву, в якій закликає залишатися вдома. Її можна зрозуміти – чоловік у заручниках, дітям погрожують. Оточення Тихановської зрадило, залишивши одну в ЦВК, коли подала заяву про невизнання результатів виборів. Високопоставлені офіцери Служби безпеки президента 3 години тримали її й невідомо, що говорили.
Влада застосовує все, щоб підірвати дух учасників акцій. Ситуація виходить з-під контролю, бракує ресурсів придушувати, а суспільство стає завзятішим. Питання: хто кого переламає? Почалися страйки на підприємствах. Якщо зростатимуть – це вдарить по режиму. Водночас влада обрубує інтернет, перебої з телефонним зв'язком. Це заважає координуватися – акції некеровані, горизонтальні, без єдиного центру. Штаб Тихановської дистанціювався.
Сприяє творець месенджера Telegram Павло Дуров. Робить усе, аби його дітище працювало попри цензуру. Тож один із головних джерел інформації та координації – Тelegram-канал NEXTA. Став авторитетнішим за всі ЗМІ країни, набравши понад мільйон підписників.
Мобільність і розосередженість акцій – і недолік, і перевага, бо в режиму бракує сил розганяти в різних місцях водночас. По Мінську їздять "хапуни" – автівки зупиняються біля груп перехожих, б'ють і забирають. Немає захоплених вулиць, площ і будівель, як було на Майдані.
Що ще відрізняє протести в Білорусі від українських?
– У нас ніколи не було поділу на Західну і Східну Білорусь. Не було великої частки населення з жорсткими національними пріоритетами. На жаль, не мали бази, як Західна Україна, де є історична тяглість військової протидії тоталітарній системі, війни за самостійність.
А в Україні не було 26 років диктатури. Напіволігархічні режими, де президент є арбітром, першим між рівних, – сила і слабкість української системи. У нас краще підготовлений, озброєний противник, готовий на все. В Україні весь час було багато простору для громадянського суспільства, опозиції в парламенті, місцевій владі. За Януковича цілими регіонами керували не представники його клану.
Чи можливий успіх горизонтального протесту без лідерів?
– Так, якщо акції наростатимуть і долучиться більше людей. Перший тиждень після виборів – ключовий. Якщо ланцюг протестів розірветься – революції кінець.
Режим не дає захопити територію. Учасники без комунікації не знають, що робити, де збиратися. Люди вдень працюють, а ввечері – на революцію, по-партизанському. Якби в нас було місце, свій Майдан, це додало б енергії.
Важливі страйки. Вони паралізують режим. У сукупності це може спричинити його колапс.
Третій щабель – розростання в регіонах. У столицю стягли найлояльніші до режиму, натреновані сили. В інших містах міліція, буває, відмовляється розганяти.
Де слабке місце Лукашенка?
– Повністю втратив електоральну підтримку. 2006-го і 2010 року опозиція мала доводити, що він нелегітимний. Зараз більшість розуміє це. Намалювали результати, плюнули в обличчя. Єдина опора – силовики, терор. Відбувся перехід електорального авторитаризму в мілітаристський. Укласти новий суспільний договір не вийде. Конфронтація триватиме, навіть якщо придушать акції. Буде саботаж, цькування вчителів, які фальсифікували, керівників комісій. Якщо втримається при владі, керувати країною по-старому не зможе. Опора на силовиків вимагатиме додаткових ресурсів, яких немає. Взяти зможе в Росії. Зростає ризик поглинання. Крок за кроком здача суверенітету в обмін на подачки.
Як діятиме режим, якщо більшість вважатиме його нелегітимним?
– Триматиметься на репресіях. Закриють представництва іноземних видань, журналістів позбавлять акредитації. Другий удар – по громадянських структурах, які зміцніли за останні роки відлиги, по налагодженню відносин із Заходом. Третій – по номенклатурі. Під час кампанії виявилося: не всі лояльні. Будуть чистки. Четвертий – по всіх, кого запідозрять в акціях. Битимуть і садитимуть, викидатимуть з країни. Силовиків включатимуть в управління регіонами, адміністраціями.
Чи можуть силовики перехопити владу й усунути Лукашенка?
– Верхівка віддана йому. Дій проти нього чекати не варто. Хіба що це ініціювала б Росія. Колишній посол РФ Михайло Бабич, висланий із країни наприкінці квітня, працював із білоруською номенклатурою. Імовірно, промацував і силовиків. Лукашенко зрозумів загрозу, усунув його. Проте той добре провів агентурну роботу.
Яким був фактор Кремля у цих виборах?
– Три опоненти Лукашенка мали контакти з Москвою. Цепкало в Києві просив Путіна "навести в Білорусі правовий порядок". Абсурдно казати таке в столиці країни, проти якої воює Росія. Цим поховав себе як білоруський політик. Бабарико керував білоруською філією банку Газпрому. Мав контакти з Кремлем. Тихановський відомий позитивними оцінками анексії Криму, працював у Москві.
Росія готова до будь-якого розвитку подій. Кремль на всіх рівнях реалізував сценарій – влаштувати Лукашенку ідеальний шторм, змусити до інтеграції.
На виборах не було національного проєвропейського кандидата. Укріплення суверенітету чи курсу на Захід ніхто не обіцяв. Опора на такий дискурс чомусь мала б лякати білорусів. Виникло запитання: чому? Наприкінці кампанії Тихановська частіше зверталася до національних елементів. Але лише завдяки критиці цього прошарку. На початках не було ніякого біло-червоного прапора.
Яка мета Путіна?
– Надати політичної форми союзу Росії та Білорусі. Створити спільні політичні й економічні наднаціональні органи, які він очолить. Прагне стати суперлідером союзної держави, де Лукашенко буде намісником чи піде у відставку. Загнав себе і країну в пастку.
Колишній посол України в Білорусі Роман Безсмертний каже, що російських силовиків і спецзасоби застосовують у Мінську.
– Немає підтверджень. Якщо Лукашенко відчує, що силовики здають, може звернутися до Кремля. Це означало б повністю віддатися Путіну. Піде на це в крайньому випадку. Зараз внутрішніх ресурсів вистачає. Задіяли 15 тисяч внутрішніх військ, спецпідрозділи ОМОН, СОБР, "Альфа", Службу безпеки президента. Припускаю, що є окремі російські офіцери. Спецслужби двох країн співпрацюють, діють колективні сили оперативного реагування.
Лукашенка привітали тільки авторитарні країни – як Росія та Китай. Чи ймовірно, що ЄС і США визнають перемогу Тихановської?
– Демократичні країни багато років не визнають Лукашенка легітимним, але ведуть діалог. Вважають його гарантом незалежності від Росії та повністю не закривають дверей. Тому в лютому Білорусь відвідав держсекретар США Майк Помпео, була диверсифікація постачання нафти. Якщо Захід визнає Тихановську президентом, Лукашенко кинеться в обійми Росії. Радше Захід знайде серединне рішення – неформально її визнає, допоможе сформувати тіньовий уряд, щоб у разі чого могла обійняти посаду.
ЄС не має сил активно грати в Білорусі. Вистачає проблем в Україні. Ще одна пряма конфронтація з Москвою не потрібна. Не думаю, що Євросоюз запровадить жорсткі економічні санкції. Будуть лише нові чорні списки осіб, відповідальних за фальсифікації і терор, заборонять в'їзд.
Недавно Україна, Литва й Польща створили "люблінський трикутник". Сусіди можуть вплинути на ситуацію в Білорусі?
– Ні, бо для цього слід бути економічними потугами. Польща має багато амбіцій, але не ресурсів.
Яка допомога потрібна білорусам від України?
– Потрібна буде підтримка емігрантів. Якщо придушать протести, станеться масова політична втеча. Україні варто дати перспективи для молодих і талановитих, допомогти вступати в університети, надати стипендії.
Який позитивний шлях виходу з протистояння?
– Протести тривають, протистояння росте – Лукашенко змушений піти на широкий національний діалог, щоб вийти з кризи. Змінюють систему. Створюють умови, щоб він пішов у відставку. Уникають вакууму влади, який утворився після втечі Януковича. Немає управлінського хаосу, яким користається Москва. Створюють перехідний уряд.
Серединний варіант – розширення простору для діяльності опозиції в органах місцевої та центральної влади, щоб був плавний перехід від диктатури.
Який найімовірніший сценарій?
– Придушення протестів, електоральна яма, опора на силовиків, здача суверенітету в обмін на російські подачки заради збереження влади.
1 
1
Коментарі