Стільки "беркутівців" не бачила навіть 2004-го

 

5 червня письменниця Світлана Поваляєва взяла участь у мітингу під Верховною Радою проти законопроекту Партії регіонів "Про засади мовної державної політики". Він передбачає фактично проголошення російської другою державною мовою. У першому слуханні закон прийняли. Між мітингувальниками й правоохоронцями було кілька сутичок. Міліціонери пускали сльозогінний газ, письменницю вдарили кийком по голові. Потім вона лікувала свою кішку й відправляла сина до Криму

7.35. Прокинулась важко. Дуже стомилася напередодні й майже всю ніч не спала. На мітингу мусила бути на дев'яту ранку. Снідаю тільки коли знаю, що цілий день буде в біганині. Це якраз був такий випадок, але поїсти так і не встиг­ла. Каву пила, і то Роман – молодший син – обурювався: сидиш п'єш каву, а ми вже спізнюємось. Коли збиралася, думала, як не сказати чогось занадто екстремістського й не зашкодити "Останній барикаді" або особисто Олесю Донію, який організовував мітинг. Збиралася менш як 20 хвилин. Спеціально для таких акцій маю майку з написом: "Вчіть, блядь, нашу мову". Решта по погоді: джинси, шкірянка.

9.00. Приїхали на Арсенальну. Настрій був революційно-зворохоблений. Біля Маріїнки спостерігала чудову картину. Стоять залізні паркани, за ними – лавочки, далі – доблесні лави "Беркута", обличчями до парканів. А на лавочках бабушки сидять, обличчями до "беркутівців". І дивляться одне на одного, як у телевізор. Стільки "беркутівців" не бачила навіть 2004-го. У кілька кіл оточили мітингувальників. Як проходила повз толоку прихильників Партії регіонів, почувалась як Гаррі Поттер, коли з'являлися дементори й усім ставало хєрово. Доній побачив мене й одразу запросив на сцену. ­Емоції у мене перемогли тверезий глузд. Говорила, мабуть, і таке, чого в адекватному стані не сказала б. Побачила перед собою обличчя, які не просто на щось сподіваються, а готові до всього: вішати "регіоналів" на ліхтарях, блокувати Раду, ставити намети.

9.42. Пішли із сином і його дівчиною подивитися, що коїться з боку "Регіонів". Ідуть нам назустріч "свободівці" з прапорами. У тому самому напрямку крокують ­хоругво­носці – скажені бабушки з Московського ­патріархату. ­Змішуються докупи. Прапори "Свободи" і хоругви ­разом дуже смішно виглядали. Син із товаришами трошки чіплялися до "беркутівців": "Ти проти народу? Чому ти тут стоїш?" Кажу: "Ти достатньо доросла людина, щоб розуміти – у них наказ". Не мають права говорити з тобою, тільки дивитимуться скляними очима. До речі, серед них побачила багато нормальних. Це, мабуть "срочники" були.

10.15. Оголосили про прийняття закону в першому ­читанні. Це сталося за 32 секунди. Через гамір не почула цього, але зрозуміла по обличчях Донія й Стеця – "­Рассвєт мєртвєцов-3". У мене потекли сльози. Не очікувала такого від себе. Тебе вкотре трахнули. Боже, ну ти ж доросла дєвочка, прекрасно розумієш, що таке наша опозиція, про "Регіони" я мовчу. Як можна серйозно вестися на такі речі? ­Маємо ­болючі точки, тільки штрикни – одразу втрачаємо здатність думати, психуємо, біжимо на барикади, пирскаємо слиною. Від нас хотіли саме такої реакції й отримали її. Ситуація ­точно підпадає під цитату з Пелевіна: "Будешь клоуном у пидарасов". – "Я не хочу быть клоуном у пидарасов". – "Тогда будешь ­пидарасом у клоунов".

10.31. Турчинов ринувся на "беркутівців": депутата не пускають у Верховну Раду. Це просто смішно! Натовп був великий, але рухові ніхто не перешкоджав. У Раду пускали навіть журналістів, а тим більше депутатів. Потім підключилися молоді люди з непевних організацій: "Ви – підараси, ви – проти народу". Фріки скрізь. Всі вони – бившиє комсомольчіки з поламаною совком психікою. Тупо рвуться до влади, і все. Найсумніше, що газом надихалися літні жіночки з портретами Тимошенко в руках. Страшенно зворушливі, не проплачені, які готові були на все.

10.48. Ринула злива, але людей ставало все більше. На дев'яту годину проспали-провтикали. Чекали довгої ­забави – не думали, що так швидко все відбудеться. "Якраз поп'єм кави й на революцію встигнемо".

Син був десь із друзями, і я почала хвилюватися за нього. Старший Василь у мене здоровий хлоп, накачаний. ­Роман – нормальний парубок, але не кікбоксер. Таких ­мало­лєток у першу чергу можуть і пов'язати, і поламати. Хоча він адвокатом хоче бути: як діяти в таких ситуаціях, краще за мене знає. Відійшла від сцени, щоб подзвонити йому, і тут на нас ломанувся "Беркут". Чому – не знаю. Не думаю, що з нашого боку вдруге провокація була. Тут і отримала кийком по потилиці. У цей момент мене ще й штовхнули, тому удар вийшов змазаний. Упала на когось – тож дякую тому, хто мене втримав.

11.15. Додзвонилася сину – з ним все було окей. По ­закін­ченні акції приєднався до ходи на майдан Незалежності. ­Потім із Сашком Положинським, Артемом Полежакою і Славком Пономарьовим (технічний керівник мистецького об'єднання "Остання барикада". – "Країна") пішли випити кави у "Барабан". Наскрізь мокра була: шкірянка, джинси, шкари – все. Не встигли дійти туди, як подзвонили й сказали, що затримали Олеся Донія. Почався шалений шквал дзвінків. Телефонує мама – почула по радіо, що тут коїться. Заспокоїла її. Знайомі: пані Світлано, ви живі, з вами все нормально? Не знаю, як ця інформація про моє "побиття" поширилась. Цей "беркутівець" не спеціально мене, Світлану Поваляєву, ­хотів огріти по голові. Чоловік – він барабанщик "ТіКа", на ­гастролях у Дніпропетровську – дзвонить: "Свєтка, прочитали в інтернеті, що тобі по голові дали. Все нормально?" –

"Не читайте перед обедом большевитских газет", – кажу.

Випили кави, хлопці щось поїли й хвилин за 40 розійшлися. Всі були такі стомлені, що про нові барикади не було сил думати. І розгублені: ну, помітингували, і що далі?

13.51. Повернулася додому. Переодяглася, сходила за ліками й їжею для кішки. Думаю, могла би медсестрою працювати. Спокійно роблю уколи людям і тваринам. Кішка у мене дуже стара, їй 15 років. Звуть Феня – від слова фенічка. 15 років тому ми були хіпі. Гуляли з першим чоловіком, малий тільки народився, Василю рік був. Несли рибу якусь копчену чи щось таке. Це кошеня просто видерлось мені на плече, наче сказало: все, я ваше. Позаторік на дачі якась добра людина вистрелила у Феню з пневмату. Повністю паралізувало задню частину тулуба. Пропонували усипити її, але я не дала. ­Вичухала. Та в туалет їй важко ходити, буває запалення. ­Декілька разів на рік роблю уколи, щоб кровотеча не почалася.

15.25. Повернувся молодший син із дівчиною. Питає мене напівжартома: "Ма, а Каліснічєнко-Ківалов (народні депутати від Партії регіонів Вадим Колесніченко й Сергій Ківалов – автори законопроекту про мови. – "Країна") – це одна людина чи дві?" Якби йому було 3 рочки, я відповіла би так: "Розумієш, сонечко, є така тварюка – ротожоп називається. Вона, як іспанський аристократ, може хоч 320 іменами називатися. Але мочити його треба, доки маленький".

Потім закрилися в кімнаті й сиділи там. Я збирала старшого у Крим – увечері їхав із друзями. Ну, як збирала: він – ­дорослий, сам збирався. Перевіряла, чи нічого не забув, картку дала, на яку можна гроші кинути. Сіли, потринділи, чаю попили. По-пацанячому розпрощалися й годині о п'ятій вечора він пішов.

17.30. Зготувала дітям їсти. Але вони відмовилися, то сама їла – вперше за день. Зварила молодої картоплі й обсмажила пагіння часнику в олії. Разом добре смакує. Трошки нагадує Голодомор мені оце смаження усіляких бур'янів. Але олія тоді була розкіш, то можна вважати, що нормальне блюдо. Люблю просту їжу. Єдина моя слабкість – креветки.

18.35. Зайшла в інтернет, відповіла на розпачливі повідом­лення на Facebook. Написала на стіні, що зі мною все добре. Голова боліла, якось не до того було, щоб думати "как обустроить отечество".

По-справжньому смуток оформився, коли тицьнула десь лінк зі списком поіменного голосування за мовний закон. Одні "регіонали". А де ж опозиція була? Срачка у них сталася, суші отруїлися чи що? Одразу відпали всі емоції, переживання. Від самого початку цей марлізонський балєт шитий білими нитками.

Цей закон ніколи не приймуть. Чому, питається, саме зараз – бац! – піднялася така буча навколо нього? Якщо навіть його й ухвалять у другому читанні, все одно без підпису президента він не набуде чинності. А він накладе вето і буде хороший перед виборами.

22.50. Попила чаю, почитала, помедитувала. Хотіла прий­няти ванну, але з крана вода чомусь бурячкового ­кольору ­текла. Цілий вечір у голові крутилася цитата з Булгакова: "­Нарочно бы к большевикам записался, только чтоб тебя расстрелять. Расстрелял бы и мгновенно выписался бы обратно".

Єдині адекватні люди, яких я зараз бачу – покоління між мною й моїми дітьми, від 20 до 30 років. Славко ­Пономарьов, Ксенія Коробчук, Сергій Королишин із "Останньої барикади". При всьому своєму патріотизмі, не літають у хмарах, у хоро­шому сенсі слова прагматичні. Не мають ідіотських недосяжних ідеалів, абстрактних ідей. Просто роблять свою справу. Вони не заражені совком, і головне – не вміють ненавидіти.

За декілька десятків років з ними в нас може щось вийти. З тими, хто у владі зараз – з обох боків – нічого доброго не буде.

1.05. Заснула. Досить рано для мене.

×