Богдана Ступку поховали біля Вороніна і Лобановського

 

У вівторок, 24 липня, на Байковому кладовищі в Києві поховали актора, художнього керівника театру Франка, Богдана Ступку. Він помер на 71-му році життя від гострої серцевої недостатності у столичній клініці "Феофанія".

— Пропустіть хоч хвильку глянути на Богданчика, — літня жінка в ситцевій сукні з ціпком намагається пройти до труни. — Я на всі вистави у Львові з ним ходила. Усе, що від пенсії лишилося, на квиток віддала, щоб сюди приїхати, — проштовхується вперед і випадково штовхає дівчину поруч. Вона свічкою підпалює рукав шовкової блузи жінки попереду. Та плаче й не помічає вогню. Дівчина кидається гасити. Рятує піврукава. Пальцями тушить свічку і відходить назад.

— Люди, ну майте совість. Замовчіть, — чути в натовпі крізь слова священика. Дехто вилазить на сусідні надгробки, щоб краще бачити.

Богдана Ступку ховають біля дизайнера Михайла Вороніна і футбольного тренера Валерія Лобановського.

Біля могили встановили два зелених шатра. Під одним стоїть труна. Син, 44-річний Остап Ступка, із дружиною Іриною, онук Дмитро, 25 років, із дівчиною, онука Устина стають по ліву сторону. Молодший онук Богдан тримає портрет діда, схлипує. Удова Ступки 70-річна Лариса Семенівна — біля голови померлого. Не плаче.

Остап кладе в могилу солом'яний бриль, який любив носити батько, і гілку верби. Очі опухлі. Жінки заходяться сльозами.

Коли труну опускають, усі гучно аплодують і кричать "Браво!".

— Що ж таке у світі робиться? — голосить жінка у фіолетовій хустці. — Не піду більше в театр. Нема там на кого дивитися тепер. Телевізор п'ять років тому на смітник викинула. А в театр ходила на всі вистави за його участі. 10 гривень квиток — і скільки насолоди.

— А де Віктюк? — лунає в компанії, де стоїть вдова Ступки. Лариса Семенівна витирає землю з підборів на чорних туфлях.

— Треба ж пристойно виглядати, — каже. — Нащо мені старий Віктюк, якщо навколо стільки молодих, — жартує. Стоїть в оточенні трьох чоловіків. — Не знаю, Роман чудова, вірна людина. Може захворів чи за кордоном.

— Ви прекрасно тримаєтеся, — Ларису Семенівну обіймає молода жінка.

— Це він для вас сьогодні помер, а на моїх очах стільки то вже тривало, — опускає очі. Подружжя прожило разом 45 років.

Режисер Андрій Приходько підносить вінок до могили. Богдан Ступка зіграв у його спектаклі "Легенда про Фауста", який поставили наприкінці 2008-го.

— Виходить, це чи не остання вистава, в якій він грав. Його роль старого Фауста закінчувалася прощанням зі всіма. Коли він прощався, то сповідався. Казав, що можливість висповідатися зі сцени — незлий намір.

Неподалік у чорній лляній сорочці стоїть художник Сергій Якутович, 59 років. Його портрет актора в образі Тараса Бульби Ступка повісив у своєму кабінеті.

— Ступка жив красиво, невимушено, по-джентльменськи. Поруч із ним хотілося ставати ліпшим, ніж ти є. Уперше працювали з ним на фільмі "Молитва за гетьмана Мазепу". Знімали в Прохорівці, в одному будинку жили. Я всю ніч працював на свіжому повітрі, бо всередині спека. І ось він виходить, сідає на лавочку, курить. Потім каже: "Та годі вже, — Якутович зображає хриплий голос Ступки, — Годі!" Піднімається, випиває коньячини і починає читати напам'ять Шевченка. До ранку.

— Мужньо ставився до своєї хвороби, — каже лікар актора Тетяна Анатоліївна. — Навіть коли дуже погано почувався, не скаржився. Усе віджартовувався. Казав, що хороший настрій і сміх — це і є здоров'я. Але тяжко хворів. Мало спав, багато працював. 15 років знаю цю сім'ю. Рідними стали.

На могилі виростає 2-метровий пагорб із вінків і квітів. У центрі ставлять блакитно-жовтий вінок від Віктора Януковича.

Щоб попрощатися з актором, президент перервав відпустку. До театру Івана Франка також прийшли екс-президенти Леонід Кучма і Віктор Ющенко. Церемонію відвідали зо 15 тис. людей. На похорони держава виділила 35 тис. грн. Удова Ступки отримала 8 тис. грн. Ще 10 тис. обіцяють на спорудження надгробка.

Наступного ранку о 10.00 киянка Тетяна кладе на могилу букет польових квітів.

— Учора на роботі була, не могла прийти. Та й не хотіла в натовпі. Зі Ступкою знайома не була. Таку людину не треба знати особисто, щоб любити її.

×