— Кажуть, що в мене вдома всі стіни завішані вуйковими портретами. То не є так аж страшно. Тільки одну стіну завішала в коридорі, — сміється 59-річна Марія Рипан, племінниця кардинала Любомира Гузара.
Вона приїхала з канадського міста Торонто привітати його з 80-річчям.
— Вуйкові було 20 років, як я народилася. Став він моїм хресним татом, але боявся взяти дитину на руки, щоб не поламати. Не був у мене ні на першому причасті, ні на вінчанні. Що то мати вуйка священиком.
У четвер, 29 лютого, Марія Рипан прийшла у собор Воскресіння Христового на Лівому березі в Києві. Після служби разом із Любомиром Гузарем сідає в чорний "фольксваґен". За кермом у рясі брат Андрій, особистий секретар і помічник Владики. Машина їде 50 м до виставкового центру. Там на другому поверсі накриті кількадесят круглих столиків.
На кожному стоять по три таці. На одній — 12 пиріжків із вишнею, яблуком і капустою. На іншій 12 шоколадних, фруктових і бісквітних тістечок. На третій — виноград сортів дамські пальчики та кардинал, очищені мандарини й порізані банани. З напоїв — узвар і апельсиновий сік. Кожному гостю на його тарілку поклали по трюфелю, до якого причеплені маленьке фото Гузара і цитати з Біблії.
— Сьогодні ваш день, Владико. Таке ясне сонце, — каже голова Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук, 42 роки і відкидається на спинку стільця. Вони з Гузарем сидять за столиком у першому ряду.
Марія Зенонівна сидить за сусіднім столиком із сестрою Веронікою, русявою жінкою років 40 у чернечій рясі. Вона допомагає Блаженнішому в побуті та лікує його, бо має медичну освіту.
— Вуйко такий недбалий до одягу, — шепоче Вероніці. — Ото зараз ви про нього дбаєте, одягаєте, то ще нормально виглядає. А раніше весь одяг пороздає, а сам в одній свитині ходить.
Що ви подарували йому на ювілей? — запитую пані Марію.
— Нічого матеріального. Любить, щоб я привезла аудіопривіти від нашої родини, щоби кожен щось сказав. Так і зробила.
2 березня їдемо у село Княжичі під Києвом. Там Любомир Гузар живе в резиденції разом із Святославом Шевчуком і ще сімома помічниками. Марія Рипан зупинилася тут на кілька днів.
— Можемо годину поговорити. Потім мушу йти на обід, — Марія Зенонівна сідає на диван у вітальні. Жінка в пісочному светрі і синьо-жовтій гердані. Її зробила власноруч. У Торонто, де живе, має колекцію виробів із бісеру.
— Спроектувала 150 стилів набору бісеру для гердани. Цим займаюся весь вільний час, бо дітей не маю. Ще дослідила власний родовід до XVI століття.
Наша родина виїхала в Америку 1949 року. Я народилася в Нью-Йорку 1953-го. Квартира, яку ми мали на Мангеттені, була без опалення, мацюпусінька. Стиль тих помешкань називається сабвей. Ідеш, як у вагоні, з однієї квартири до другої. Мама пішла працювати на швейну фабрику, тато пресував капелюхи під парою.
Нас було у батьків четверо. Маю трьох братів — близнюки Петро й Павло, а наймолодший — Роман. То я не єдина близька родичка Блаженнішого, але просто я намагаюся весь час бути з ним.
В Україну родичі не хотіли вернутися?
— Не було як. Мої батьки 1949 року виїхали через політику. Якби не виїхали, то нас чи розстріляли б, чи в табори відправили.
Вуйко Любомир, коли я народилася, навчався в духовній семінарії у Стенфорді, потім став там священиком. Приїздив до нас додому на вихідні. Від Нью-Йорка до Стенфорда їхав цілий день. Вуйко дуже любить часник. У перший день вихідних наїдався його, бо знав, що наступного дня не йтиме між люди. Я боялася чорного кольору, тому не йшла на руки до вуйка. Тоді він обгортав рясу білою пеленкою, щоб я заспокоїлася.
Бабця Ростислава, померла в поважному віці — 1992-го. Мала 87 років. Як тільки став вуйко кардиналом, приїхав до Детройта, його мама була дуже хвора. Вуйкові прошепотіла: "Я вже йду". Померла за півтора дні серед ночі. Нам усім дивно було, як Любомир спокійно сприймав те, що його мама померла. Вірить, що тіло вмирає, а душа йде до Бога. Тої ж суботи, як вона померла, о четвертій годині мала бути урочиста зустріч у Детройті з нагоди обрання вуйка кардиналом. Організатори питалися нас, чи скасовувати. Вуйко каже: ні. Я від вуйка навчилася спокійніше ставитися до смерті.
Усі брати живуть в Америці. Петро — фінансист, Павло — піарник, Роман — у міжнародній фірмі менеджером працює. Петрові й Павлові по 57, а Романові 55 років. Петро і Павло мають по дві дівчинки. Петрова доня сподівається дитинки зараз. У Романа дочки Леся і Катя в Колорадо.
Я в Детройті вивчилася на бакалавра мистецтва, займалася фотодизайном. 21-річною вийшла заміж за українця Євгена Рипана з Торонто. Чоловік теж художник-графік. Ми познайомилися під час туру української католицької молоді до Рима, коли вуйко жив уже там. Він помітив, що ми закохані й казав моїй мамі, що скоро гулятиме пошта з Торонто до Детройта.
В Україну часто приїздите?
— Уперше була ще студенткою 1971 року. І 1996-го, як вуйка висвячували на екзарха Києво-Вишгородського. Ще у червні 2001 року трошки більше тижня була — тоді Любомир став кардиналом. Тепер майже щороку їжджу.
У передпокій долинає запах печені. Дзвінок кличе всіх на обід. Марія Рипан проводжає на ґанок.
2 
1
Коментарі