Співак Дмитро Гнатюк, 85 років, двічі переносив зустріч через застуду.
— Двоє моїх учнів співали "Наталку Полтавку". Обіймалися, цілувалися. Їм хоч би що, а на мене перейшло, — сміється в кабінеті столичної консерваторії. Знімає кремовий піджак і сідає навпроти прямий як струна.
Ви Герой України, лауреат Шевченківської премії, Герой соцпраці. Яка нагорода найдорожча?
— Шевченківська премія. У нас у хаті образи висіли і поруч портрет Шевченка. Мови української вчився по Шевченку. Мама гарно співала. Мала сумний-сумний голос, бо нас було шестеро дітей. Тепер залишилася на світі тільки ми з сестрою. Немидора молодша на 10 років, у селі на Буковині живе, де ми народилися. Одна осталася. Один син в Америці, другий — у Португалії, третій — у Канаді. Щоб почувалася спокійною, я їй щомісяця гроші посилаю, хоч вона і не хоче.
Зауважує, що багатства не нажив.
— Продавали мене і таких, як я, по 10–15 тисяч доларів. А на руки платили за три відділи концерту 200 доларів. Решту забирав Держконцерт. Якось на гастролях в Австралії, Новій Зеландії дав 57 концертів, заробив півмільйона доларів. Мене попросили, щоб привіз їх із собою. Кейс купив, ланцюжком прикріпив до руки. На таможні були здивовані: "Як ви посміли це зробити? Вас могли вбити". У мене забрали кейс. Хотів, щоб віддали 50 тисяч, а дали 20. Сказали, що більше не положено. На книжці мав 200 тисяч рублів. Тут Союз розпався, все пропало.
Співає: "Віє вітер, віє буйний". Закашлюється, доказує віршем.
Онук співав за мною до 5 років: потім йому вирізали гланди, і все
— Після цієї пісні мене викликали в КДБ : "Ти, сукін син, про яку волю співаєш? Тобі совєтська держава дала можливість учитися, а ти про бандитів співаєш". Рильський і Паторжинський мене рятували: "Він же молодий, це ж історія наша", і мене простили. Стукачів було багато, але повезло, що мене любили вожді. Микита Хрущов обожнював пісню "Рушничок". А Брежнєв — "Ой ти, дівчино, з горіха зерня".
Ви у Сталіна на 70-річчі співали?
— Григорій Вірьовка часто брав мене в концерти. Я кажу: не можу вже їздити, бо штани розлазяться, а стипендія нещасна, нових не куплю. Він сміється: "Нічого страшного, виходь на авансцену, усміхайся, а назад задком-задком і за куліси". Якось викликав до себе: "На гроші, купи собі костюм". Пішов я в комісійний, вийшов як франт: костюм темно-зелений, біла сорочка і чеські туфлі. Вірьовка питає: "Хочеш у Москву поїхати на ювілей Сталіна?"
До кабінету заходить жінка в окулярах. Пропонує зачинити кватирку.
— Виступили ми в театрі, у правій ложі сиділи Мао Цзедун і Сталін. Після концерту до Вірьовки підходить якийсь чиновник і питає, хто може виконати для вождя пару українських пісень. Вірьовка показав на мене. Я вирішив заспівати "Дивлюсь я на небо". Ця пісня подобалася Сталіну.
Виконує останній куплет: "Чужий я у Бога, чужий у людей, хіба ж хто кохає нерідних дітей?".
— Піднімається Сталін: "Где работаешь?" — "Я студент київської консерваторії". Сталін запросив мене сісти за столик поїсти. Кругом знаменитості, рука дрижить. Кусаю крихітний пиріжечок, і він мені застряє в горлі. Підійшли до мене двоє: "Если не хотите, можете идти". Із собою дали дві сумки: одну з випивкою, іншу з закускою. Ми з Вірьовкою цілу ніч сиділи. Я вперше спробував улюблене вино Cталіна "Хванчкара".
Гнатюк 22 роки працює головним режисером Нацопери.
— Я вже не співаю в спектаклях. Мені ж 95 років. Ой, скільки я сказав? 85. Крім мене, у родині ніхто не співає. Син філолог. Онук співав за мною до 5 років: "Фігаро тут, Фігаро там". А потім йому вирізали гланди, і все. Правнучка маю Сашка, йому три місяці. Коли його мама вагітною ходила, від моїх співів підстрибував у животі.
Кажуть, ви посадили три сади?
— Перший сад заклав у 13 років у рідних Мамаївцях на Буковині. Коли вже був відомим співаком, Володимир Щербицький — перший секретар Компартії України — каже: "Усі щось у мене просять. А ти чого мовчиш?". — "Хочу землі, але ж ви мені тільки п"ять соток зможете дати". Через кілька днів дзвонить: "Бери ділянку на 25 соток". Це місце у Старих Петрівцях, за 30 кілометрів від Києва. Але потім бахнув Чорнобиль. Відчуваю, що задихаюся там. Поміряли дозиметром: радіація зашкалює. Лягло чомусь плямою прямо на мою ділянку. Сказали спеціалісти: "Хочете тут жити — сад знести, 15 см ґрунту зняти, куток хати розвалити". Років три на ту ділянку не їздив. Потім її купив якийсь чиновник. Хоч я і попереджав про радіацію. Дав мені грошей, я навіть не рахував скільки.
Третє місце шукав із дозиметром.
— Купив стареньку хатку із 60 сотками на хуторі Майсин на межі Полтавської, Київської та Черкаської областей. На дачу їжджду сам. Маю американського "б"юїка". Люблю летіти по трасі з вітерцем.
2 
1
Коментарі