31 травня о 18:30 помер колишній предстоятель Української греко-католицької церкви Любомир Гузар. Хворів на цукровий діабет. Перед смертю два дні лежав у лікарні. У лютому йому виповнилося 84 роки.
— Любомир Гузар — великий мудрець. Він своїм прикладом показував, як маємо жити, — розповідає колишній міністр культури 59-річний Василь Вовкун. — Своїми промовами будив у людях моральні, духовні та культурні цінності, які багато хто з нас утратив. Блаженнійший часто збирав митців у своїй резиденції. Розпитував про проблеми, допомагав знайти рішення. Мовляв, церква й культура — це речі, які формують обличчя нації. Їх треба берегти.
Любомир Гузар був великим оптимістом. Вірив, Україну чекає славне майбутнє. Доводив це на прикладі греко-католицької церкви. Говорив: "Коли наша церква з підпілля попала в ГУЛАГи, ніхто не вірив, що вона відродиться. Але чудо сталося. Греко-католицька церква стала всеукраїнською та її патріархат стоїть на березі Дніпра".
Востаннє бачився із Блаженнійшим торік під час підготовки заходів по вшануванню пам'яті великомученика Омеляна Ковча. Він виглядав і почувався нормально. Його здоров'я погіршилося на початку цього року, — каже Вовкун.
Любомир Гузар народився у Львові. 1944-го із родиною емігрував у Австрію — його батько Ярослав Гузар потрапив у списки НКВС на заслання до Сибіру. Згодом родина переїхала у США. Там Любомир закінчив колегіальну семінарію святого Василія, Католицький університет у Вашингтоні та Фордемський — у Нью-Йорку.
1958 року отримав сан священика. Переїхав до Риму. Викладав у Папському Місійному університеті "Урбаніана". 1977-го Верховний архієпископ Йосип Сліпий висвятив його на єпископа.
Сім років був генеральним вікареєм Львівської Архієпархії в Римі. В Україну повернувся 1993-го.
— Потяг зупинився на кордоні. Я побачив, як дев'ять жінок тягнуть залізну шину, на якій їдуть поїзди, — казав Гузар. — А поруч стоїть чоловік із папіросою і щось наказує їм. Подумав: "От, маєте рівноправство жінок".
Жив у селі Зимна Вода поблизу Львова. Був духівником у Львівській семінарії. У січні 2001 року на надзвичайному Синоді єпископів його обрали верховним архієпископом Української греко-католицької церкви. За місяць став кардиналом католицької церкви. 2002-го прийняв українське громадянство.
— Я 46 років жив поза Україною, — говорив Блаженнійший. — Там було добре, спокійно. Але на чужині завжди залишався громадянином другого класу. Мені приємніше пройтися сільською вулицею в Україні, ніж жити в Римі чи Нью-Йорку.
Любомир Гузар очолював Українську греко-католицьку церкву 10 років. 2011-го керівництво церквою передав колишньому ректорові Львівської духовної семінарії Святого Духа 47-річному Святославу Шевчуку.
— Мета нашої праці — служіння церкві. Ми стараємося це виконувати, доки можемо це робити ефективно, — пояснював своє рішення Любомир Гузар.
Останні роки жив у резиденції в селі Княжичі на Київщині.
— Відколи залишив пост настоятеля церкви, моє життя помітно змінилося, — казав Блаженнійший. — У мене з'явилося більше вільного часу. Але менше сил, аби робити те, що хочеться.
Був співзасновником Ініціативної групи "Першого грудня".
Востаннє публічно виступав у березні цього року. У Верховній Раді виголосив промову до 100-річчя Української революції.
— При Божій помочі доведемо до завершення процес формування держави, в якій кожен із нас почуватиметься щасливим, — говорив Гузар.
Прощатимуться із Любомиром Гузаром у понеділок, 5 червня, в столичному соборі Воскресіння Христового на вул. Микільсько-Слобідська, 5. Там його і поховають.
Що казав Любомир Гузар
Кожен із нас шукає свою золоту країну. Але немає нічого кращого, ніж бути вдома.
Еліта — це не ті люди, які вміють побачити проблему та знайти швидко рішення. Це люди, які вміють дивитися далеко вперед. Треба дивитися значно далі, щоб розуміти наслідки власних рішень. Той, хто дивиться далеко, насамперед зберігає головне — людську гідність.
Мусимо вчити наших людей не підтримувати корупцію. Я сміюся, коли чую про великі державні програми, про законодавчу боротьбу з корупцією. Що таке корупція? Це гріх. А жоден гріх законом не поборете. Це треба виховувати.
Свобода — це можливість робити добро.
Люди звикли до радянських часів, коли їм говорили, що за них все зроблять, все їм дадуть. І народ все ще чекає, щоб влада давала.
Другий Майдан продемонстрував нашу гідність, нашу повагу до людської особистості й бажання створювати нову Україну. Необхідно завершити другий Майдан, і третій ніколи не буде потрібен.
2 
1
Коментарі