Милом із перцем чистять п'яти

— Дружина Жозефіна каже, що я весь пахну милом, — говорить француз Моріс Гарган, 54 роки. — Після робочої зміни на заводі пахне моя спецівка, шкіра і волосся. Не пам'ятаю, коли востаннє я користувався парфумами. Залежно від лінії, на якій працюю, я пахну лавандою або персиком, мандарином або виноградом.

Моріс 30 років працює на миловарному заводі в Марселі.

— Виготовляти мило в Марселі почали ще в XVII столітті, але тепер завод на межі банкрутства. Після кризи 2008-го ми почали випускати вдвічі менше продукції. Залишилися тільки ті партії, які мають найбільший попит.

Мило виготовляли ще в стародавньому Шумері та Вавилоні за 2,8 тис. років до нашої ери.

— Одна з легенд пов'язує виникнення мила з горою Сапо, на якій у Стародавньому Римі спалювали туші принесених у жертву тварин. Біля підніжжя гори протікає річка Тибр, де постійно прали одяг. Вода в річці починала пінитися та добре відмивати забруднення завдяки попелу і жиру спалених тварин.

У середньовіччя мило робили з козиного або бичачого жиру з домішкою золи бука.

— Мило було на ціну золота. Навіть членів королівських родин мили ним лише два рази в житті — після народження і перед весіллям. Бідняки, коли милися, користувалися бобовим борошном, клеєм, пемзою, ячмінною закваскою та глиною. Потім навчилися робити мило з меду, клею, глини, жовчі і тваринних жирів.

Першими його почали виготовляти аптекарі й парфумери. Кусок мила міг коштувати як три місячні зарплати. Багачі, які шкодували грошей на мило, поширювали чутки, що воно шкідливе і ним треба митися тільки людям зі шкірними хворобами. Найкориснішою для прийняття ванни вважали глину. Нею мастили все тіло, а потім відмивали або відлущували із брудом. Після глиняних процедур людина довго не пітніла. Дехто мився золою й відварами з трав.

Монополію на виробництво мила тримали два міста — Неаполь і Марсель.

— У Марселі вперше 1850 року випустили шмат мила, який на 72 відсотки складався з нафти. Щоб зробити його дешевшим, фабрики вводили в склад мила тальк, картопляну муку, яйця і цукор. Здешевило виробництво мила додавання кальцинованої та каустичної соди. На кожного європейця вже тоді припадав понад кілограм мила на рік. Раніше тверде мило варили з яловичого, баранячого і кінського жиру, додавали свиняче сало, китовий і риб'ячий жир, рослинні олії. Людям, які варили мило, забороняли ночувати під одним дахом із родичами, щоб секрет виробництва не довідалися бідняки.

Француз 52-річний Жерар Пеньоль і його син Себастьян, 28 років, відкрили в Марселі крамницю з милом і косметикою ручної роботи.

— У XVII столітті жінки купували мило, щоб укласти волосся, — говорить Жерар. — Липка маса легко наносилася й висихала на локонах і начосах. Але з такими зачісками жінкам не можна було попадати під дощ. Якщо дама змокла перед бенкетом або балом, приїжджала на урочистості з купою густої піни на голові.

У кого шкіра від мила пересихає, радить готувати його самостійно.

— Натріть дитяче мило на тертці, розтопіть у мікрохвильовці або на водяній бані. Додайте відвар із трав, кокосову олію, мелену каву і терті горішки. Улітку раджу користуватися милом із корицею, гвоздикою або чорним перцем. Воно тонізує шкіру, добре відчищає п'яти і виводить мозолі. Узимку краще використовувати мило із екстрактом жасмину, гарденії, ірисів і хризантем. Вони найкраще живлять пересохлу від морозів шкіру.

×