21 серпня двоє чоловіків у камуфляжній формі й білих рукавичках копають клумбу на центральній площі міста Прип'ять, що на Київщині. Землю скидають у поліетиленовий пакет із ручками. Бригада працівників Міністерства з надзвичайних ситуацій збирає землю для капсули. Її планують закопати під меморіалом "Дзвін Нагасакі" в столиці сусідньої Білорусі — Мінську.
— Білоруси будують меморіал у пам'ять міст, постраждалих від атома, — каже Дмитро Бобро, заступник голови Держагентства з управління зоною відчуження. — Хочуть закласти туди капсули із землею з Прип'яті, Хіросіми, Нагасакі та Фукусіми. Прип'ять найбільш радіоактивно забруднене місто в Україні. Тому тут ніхто не живе.
Один із рятувальників дістає з нагрудної кишені куртки невелику пластикову капсулу.
— Маю завжди тримати її при собі. Капсула вбирає ту саму радіацію, що і я. Через два тижні вахта закінчиться, я її здам — і знатиму, яку дозу отримав. Тут рік роботи іде за два з половиною. Я в свої 50 маю вже 80 років стажу. Живу в Чорнобилі, сюди приїжджаю двічі на тиждень.
— Не забудьте ввечері випити стакан червоного вина і вистірати всі речі під сильним струменем води, — радить на прощання.
На пропускному пункті "Дитятки", за 30 км від Прип'яті, наш автобус зупиняють двоє міліціонерів.
Троє чоловіків у камуфляжі перевіряють паспорти. Пропускають лише туристів, у яких одяг закриває все тіло. Дівчині в спідниці виносять широкі оранжеві штани. Дають білий пасок, аби підперезалася.
Від "Дитяток" до Прип'яті їдемо 20 хв. Будинки стоять пустками, з вибитими шибками. У колишній школі обвалилася стіна, всередині видно сходи на третій поверх.
— Тут кругом розруха, — продирається через кущі шипшини колишній заступник керівника міста 59-річний Олександр Єсаулов. Обережно знімає колючки з куртки. — Колись ця шипшина була трояндою. Місто закупило 30 тисяч кущів. Уздовж вулиці Курчатова висадили цілу оранжерею.
Олександр Юрійович заходить до колишнього приміщення міськради. Фарба на стінах потріскалася і позакручувалася, підлога всипана битим склом. Веде до свого кабінету без дверей на другому поверсі.
— 1986-го, після вибуху, на моєму робочому місці влаштували штаб-квартиру еменесники. Отут був мій стіл. Усі меблі вивезли на утилізацію. Я дивився з вікна, як на станцію після вибуху їдуть "швидкі", — підходить до вікна, шкутильгає. — У Прип'ять приїхав на свій день народження 18 листопада 1980 року. Поселили мене в гуртожиток. Я не знаю нікого, навіть відсвяткувати немає з ким. Постукав у двері сусідів, запросив на кухню, випили, познайомилися. Уже потім квартиру дали, я жінку з Києва забрав із донькою Наташею. Місто було на балансі атомної станції, фінансувалося напряму з Москви, а там грошей не шкодували. Усі села в окрузі на свята скуплялися в нас. Коли в країні був дефіцит, у нас магазини були завалені ковбасами, сиром і вином.
— Не можна довго бути в приміщенні. У будівлях радіація вища, ніж на вулиці, — каже і веде за міськраду. Там колись розташовувався парк атракціонів.
До містечка розваг ідемо асфальтованою доріжкою, зарослою обабіч деревами й кущами. Ходити хащами не можна, бо у траві є змії.
— Вони тут товсті та довгі. Людей не бояться, бо майже ніколи їх не бачать. У воді плавають. Тут було гарне водосховище, я любив на моторному човні рибалити. Гриби росли серед міста. Під цією ялинкою я збирав бабки та красноголовців.
Посеред парку стоїть чортове колесо. З іржавих кабінок крапає вода, що назбиралася після дощу.
— Так на ньому і не покатався. Атракціон мали відкрити до 1 травня. За п'ять днів до цього людей евакуювали через вибух на ЧАЕС. Зараз тут фон перевищує норму майже в 100 разів. 1000 мікрорентгенів, один із найвищих показників у Прип'яті.
Двоє працівників у камуфляжі ховаються під тополею від сонця.
— Якось прийшов сюди із другом, — розказує молодший, років 20. — Зайшли у під'їзд. Виходимо, а на центральній площі пасеться стадо диких кабанів. Самці розміром з легковушку, — показує на чорний джип, припаркований на клумбі. — Самиці трохи менші. Я перелякався і сховався у під'їзд. Товариш із переляку забіг на третій поверх.
— А де пам'ятник Леніну? — цікавляться з натовпу.
— Такого в місті не було, не встигли поставити. Перевіряючі з Москви на це уваги не звертали. Один розпорядився побудувати шість нових дитсадочків. Середньостатистичному жителю Прип'яті було 26 років, практично всі мали дітей.
— Дружина за ці 25 років після вибуху в Чорнобилі у Прип'яті ні разу не була. Каже, тут залишилася її молодість, не може дивитися на мертве місто. Дочка лише раз приїжджала. Впізнала кімнату, де я її вчив швидко одягати та знімати шубу. І магазин, куди бігала купувати пиріжки.
Ідемо вздовж житлових будинків. У них вибиті шибки.
— Це мародери попрацювали, вирізали батареї, труби, кидали через вікна. Здавали на брухт. Із моєї квартири злодії винесли магнітофон, телевізор, люстри. Я побоявся брати, а вони комусь перепродали. Неподалік є вулиця Гідропроекторська. Ну й назва, блін, — сміється Єсаулов. — Місто проектувала організація "Гідропроект". На засіданні виконкому вони впросили, щоб одну з вулиць назвали на їхню честь. Слава Богу, на ній був тільки дім, хоч і довгий.
Поряд стояв басейн, де начальником мій друг Толя Нігай працював. 1 квітня він іде на роботу. Я вирішив його розіграти. Узявся за голову, біжу і кричу: "Толя, де тебе носило? Басейн тріснув, уся вода вилилася. Усю ніч я, перший предсєдатєль і голова ісполкома найти тебе не можемо". Він перелякався, зблід: "У мене домашній телефон поламався".
Каже, Анатолій Нігай загинув в автокатастрофі. Сам Олександр Єсаулов живе в Ірпені на Київщині. Пише дитячі книжки і романи про зону відчуження.
На виїзді зупиняється на пропускному пункті, проходить радіаційний контроль.
— Я ніколи нічого звідси не беру, — каже і кладе руки на чотирикутник у пристрої, який вимірює рівень радіації. Засвічується кнопка з написом "чисто". — Раз знайшов рослину з великими шипами. Не втримався і привіз додому. Дві гілки у вазу поставив, а одну зверху на монітор причепив, як терновий вінок. Раніше можна було провезти. У 2007 році за це ввели кримінальну відповідальність — до семи років позбавлення волі.
У зоні відкриють готель і супермаркет
На сайті туристичного агентства "Інтернешнл Тревел Клаб" за 55 євро або 550 грн можна придбати одноденний тур у Прип'ять. Найближча екскурсія запланована на кінець вересня. У вартість туру входить медична страховка, екскурсії по Чорнобильській зоні, послуги гіда, вхідні квитки в музеї, курортний збір і проїзд.
— Туристов везем на комфортабельном автобусе. Там удобные сиденья, работает кондиционер. Кормить во время путешествия не будут, поэтому лучше взять с собой паек, — радить 27-річна Наталія, менеджер турфірми.
Киянин 42-річний Андрій Вікторович проводить нелегальні екскурсії.
— Більшість одноденних поїздок коштують від 100 доларів. Усе показуємо з вікна автобуса. Іноземним туристам розказуємо англійською. Через рік-два тут буде готель. За років 5-10 у зоні відкриють супермаркет, клуб і лавочки з сувенірами.
2 
1
Коментарі
9