У 1970-х неподалік міста Чигирин Черкаської області почали будувати найбільшу в Європі атомну електростанцію. Площу під АЕС виділили поблизу села Вітове. Майбутнє поселення назвали Орбітою. Земснарядами намили місце під промисловий майданчик. Проклали дорогу, лінії зв'язку, підвели воду й каналізацію. Побудували 9-поверховий гуртожиток. Запрацювала їдальня, домобудівний комбінат, потужна котельня. Розраховували, що там буде 20 тис. людей. Тепер живуть дві сотні. Найстаршій людині 90 років. Дітей у школу й дитсадок возять у Вітове.
— Перший енергоблок мали здати 1982-го, — каже 62-річний Василь Супрун. — Через проблеми з технічною документацією терміни відкладали. Після Чорнобиля взагалі заморозили.
Василь Супрун живе там 30 років.
— Приїхав на завод працювати монтажником. Швидко отримав квартиру. Цю дорогу ми теж робили, — киває на бетонні плити, заводить червоний мопед. — Насипали піском зі старого кладовища. Через те, мабуть, і багато аварій трапляється. Машини злітають з насипу. Про місця тільки вінки нагадують.
Праворуч покинуті два 9-поверхові сімейні гуртожитки. Під балконами — гнізда ластівок. У квартирах протяг, бо немає ні вікон, ні дверей. На підлозі — побиті унітази, жіноче й дитяче взуття, порожні пляшки. На купі одноразових шприців стоїть пляшка з-під французького вина. На стіні чорним маркером виведені слова "Орбіта — страна чудес".
Люди живуть у 5-поверхівках №9 і №10. Біля останнього зібралися кілька мешканців. Обговорюють останню новину, що працівники "Черкасиобленерго" вирізають метал в колишньому універмазі. Приміщення перебуває на балансі цього підприємства.
— Уже й до універмагу дійшли. Забезпечення було колись таке, як у Чорнобилі. Навіть із Черкас приїжджали до нас скуплятися, — показує за метрів 300 від будинків Федір Калюжний. — У нашому клубі побували з концертами усі артисти Радянського Союзу. Були такого рівня, як Кобзон. Куклачов привозив своїх котів. Орбіта була жива, а це наче вимерла.
— Тепер тільки телевізор залишається дивитися. Хоч показує не в усіх добре. В декого антени стоять старі, а хтось поставив польську тарілку. А в моєї свахи миска. Правда, Антоніна... диви, забув як по батькові? — 65-річний Микола Васюра звертається до жінки, яка виглядає з другого поверху.
— Андріївна, — підказує Антоніна Запорожська.
Свої квартири вони опалюють дровами.
— Температура опускалася до 6 градусів, то грітися виходили на вулицю. А цього року нам район допоміг підвести до будинків газ. У квартири проводитимемо за свої гроші. Дехто встановив індивідуальне опалення. Для трикімнатної 12 тисяч гривень треба.
Ніна Мушакова йде у магазин. Його відкрили в однокімнатній квартирі сусіднього будинку. Продуктами й мийними засобами торгує 55-річна Ольга Вовк. Спиртного немає. Продавщиця телефоном замовляє на наступний день 50 хлібин:
— Пам'ятаєш, скільки дітей тут було. А тепер залишилися майже одні пенсіонери. Розказували, коли в Орбіті починалося будівництво, до гурту підійшов дід з Вітового. Обійшов навколо і каже: "От повірте мені, що тут все буде починатися, але нічого не закінчуватиметься". То так і сталося. Недавно хотіли тут відкрити госпіталь. То було б добре, відкрили б нам робочі місця. А то молодь пороз'їжджалася по заробітках, а квартири пустують. Це нам пенсіонерам ще півбіди. Виживаємо за рахунок городів та господарства.
Неподалік між соснами мешканці побудували з підручних матеріалів підсобні приміщення із загородами. Тримають свиней, кіз, курей і гусей. Висадили фруктові дерева.
— Зараз, Васю, дам тобі попити, — порається в обід біля білого кабана Василь Супрун.
Наливає у білий горщик воду. Кабан кілька разів сьорбає, зачіпає горщик п'ятаком і перевертає.
Увечері чоловіки збираються біля альтанки. Грають у доміно.
— Ми тут, буває, й чарочку перехилимо. Закуски вистачає — сальце, помідорчики й огірочки з городу, — сміється Микола Васюра. — А взагалі в нас тут, як на курорті. Всюди сосновий ліс. Повітря з хвоєю, тишина і гриби. Білі, рядовки, маслята.
2 
1
Коментарі
3