— У ці спекотні дні найбільше мрію повернутися в Антарктиду. Там зараз — мінус 11, — каже метеоролог 27-річний Денис Пішняк. Він рік працював на антарктичній станції "Академік Вернадський". До Києва повернувся у квітні цього року.
Із Денисом зустрічаємося в його кабінеті в Антарктичному науковому центрі. На столі — ноутбук і тека з паперами. Поряд — керамічна тарілка з написом "Академік Вернадський". У ній яйце пінгвіна, трохи більше за куряче, має товсту шкаралупу.
— Пінгвіни несуть по два-три яйця, але не всі можуть висидіти, — Денис крутить сувенір. — Підібрали те, яке викинули. Біля станції живуть 300 пінгвінів Дженту. Вони добрі та спокійні. Людей підпускають до себе на метр, а потім починають тікати. Якось присів і почав навприсядки до них підходити. Вони дивилися на мене здивовано — подумали, що я теж пінгвін. Обступили півколом і почали перемовлятися. Розбіглися, коли до одного потягнувся рукою. На сусідньому острові живуть колонії пінгвінів Аделі. Вони часто припливають до станції. Близько до них підходити не варто, бо агресивні. Якось один почав бігти мені назустріч і сильно гарчати. З усієї сили клюнув мене в ногу. Тікати від них не можна, бо почнуть наздоганяти.
Денис показує фотографії з Антарктиди. На одній він із геофізиком Євгеном Карягіним лежить у гроті, вимитому в льодовику хвилями океану. На іншому знімку Денис стоїть у 15-метровій розколині льодовика.
— Станція розміщена на острові Галіндез. Клімат морський, немає сильних морозів і різких перепадів температур. Найнижча температура взимку — 25 градусів, середня — 10.
Частина акваторії навколо острова замерзає, тоді по льоду можна ходити. Від припливів і відпливів лід може надломитися, утворюючи тріщини. Під сніговим покривом їх не видно. Нікого з команди не доводилося витягувати з води, але однією ногою провалювалися майже всі. Сам одного разу потрапив в ополонку, яку прогриз тюлень. Був по коліна у воді, але руками встиг вхопитися за лід. Узимку часті хуртовини. Вони запросто можуть збити з ніг людину. Сніг густий, далі 10 метрів нічого не видно. Усі вдягають маски, бо без них відкрити очі неможливо. У крижаній воді часто купаємося. Частина акваторії замерзає не сильно, достатньо побити лід руками і можна заходити у воду. Температура води — мінус 2 градуси. Вона солона, тому не замерзає. Як заходиш у воду, хочеться від холоду кричати. Виходиш — і стає тепло.
За зиму випадає до 2 м снігу. Весна в Антарктиді починається у вересні, сніг тане.
— Але слякота не схожа на українську. Сніг перетворюється на гранули льоду. Вони нагадують сипучі піски — ідеш і в один момент можеш на 2 метри провалитися. Одного разу корабель привіз на станцію сезонних робітників. Через погодні умови він не міг підійти до пристані, висадив пасажирів з іншого боку острова. Їхні речі перевозили старим важким снігоходом. Зробили 10 ходок. Коли везли останні речі, снігохід повністю провалився у сніг і перевернувся набік. Довелося кликати на підмогу всю команду. Першим прибіг наш лікар, великий і товстий. Став ближче до снігоходу і з головою провалився у сніг. Витягували його мотузкою. Він потім казав: "Сам би з цієї пастки не вибрався. Тепер розумію, чому в Антарктиді заборонено ходити поодинці".
Улітку повітря прогрівається до +5°С, хоч сонце світить 20 год. на добу.
— У цю пору без окулярів виходити на вулицю не можна. Сонце відбивається від снігу і сліпить очі. Здається, що світять два сонця. У таку погоду класно загоряти. Навкруги лежать сніги, а ти — у самих трусах. Здається, що стоїш біля обігрівача. Більше години засмагати не варто — можна обгоріти. Були такі, що по кілька хвилин у день загоряли. Як повернулися додому, їм казали: "І не схоже, що ти був в Антарктиді. Так загоріти можна тільки на єгипетському пляжі".
Дослідників відправляють на станцію щороку. Вони живуть у невеликих кімнатах із двоярусними ліжками.
— Приміщення станції двоповерхове. На першому — робочі та спальні кімнати, на другому — столова. Спальні схожі на купейні вагони, але більші вдвічі. Продукти завозять на цілий рік. М'ясо і рибу зберігаємо в промисловому холодильнику 2 на 2 метри. Борошно, крупи і макарони лежать на горищі. Воно величезне — 15 метрів завдовжки і 2 завширшки. Обід і вечерю готує кухар. Сніданок кожен робить сам, бо в усіх різний графік роботи. На свята дозволений алкоголь — горілка, коньяк і вино. Постійно хочеться сала. Його на станції немає, бо через Аргентину цей продукт заборонено перевозити.
3 
1
Коментарі