Василь Левкович помер 13 грудня у віці 92 років. Він був останнім полковником Української повстанської армії. Поховали на Личаківському цвинтарі у Львові. Труну опускали під Гімн України.
Левкович народився у селі Любленець Старий, тепер це територія Польщі. У 4 роки лишився сиротою. Хлопця виховував дядько, який мав дев'ятьох своїх дітей. 1943-го вступив до УПА, узяв псевдо Вороний. Звання полковника йому дали 1946-го посмертно: думали, що загинув у бою з НКВС. Насправді потрапив у полон до чекістів.
— Із Василем у 1980-х працювали на шахті в Червонограді, — знімає чорний кашкет при вході в храм Богдан Пікула, 66 років. — Слухи про нього ходили, але про то говорити вголос у ті часи не хотіли. Якось Левкович дізнався, що я родом із села Яструбичі Радехівського району. Попросив з'їздити туди. Уже на місці розповів, що тут була криївка, в якій його схопили. Там ще був Яків Притулка на псевдо Бурий, окружний провідник УПА Сокальщини, і його охоронець Пилип Цар на псевдо Левич. О пів на першу ночі їх оточили москалі. Хлопці почали палити папери і документацію. Диму була повна криївка. Охоронець з провідником відстрілювалися. Василю наказали втікати через бічний люк. Коли він туди заліз, то зомлів. Його звідти напівживим витягли і в тюрму забрали. Левич застрелив себе, а Бурий підірвався гранатою.
Слідство тривало понад рік. Левковичу присудили 25 років таборів. На засланні у Воркуті познайомився з дружиною Ярославою, вона відбувала 10-річне покарання за співпрацю з УПА. Узяли шлюб, жінка народила сина Романа і доньку Дарію. Вийшла на волю раніше.
— Мені було 12 років, коли тато повернувся, — 52-річна Дарія Саламін витирає хустинкою сльози. — Хоч мама виховувала нас сама, ми знали, що в нас є батько. Час від часу возила нас із братом Романом до нього в лагеря. Строгим не був, але поважав і вимагав чесності. Любив вареники, але не перебирав, бо все життя голодав. Коли вийшов, вимагав, щоб його визнали військовополоненим, а не злочинцем. Паспорта СССР не взяв, отримав уже за незалежної України. Через те, що був без документа, не мав стажу і працював на шахтах до 72 років.
1946-го Василь Левкович отримав найвищу військову нагороду УПА — "Золотий Хрест Бойової Заслуги". Таку мали лише 20 людей. Медаль вручили в березні 2008-го на сесії Львівської облради. Виготовили її за кошти благодійників. Депутати облради надали ветерану 300 тис. грн матеріальної допомоги, за які придбав 3-кімнатну квартиру у Львові. Перебрався туди з жінкою 91-річною Ярославою Левкович. Отримував 1500 грн пенсії. Через вдихання кремнієвого пилу на шахті страждав на силікоз легень.
Донька працює викладачем у дитячій музичній школі №8. Сину 55 років, він учитель музики в місті Дубно на Рівненщині. Василь Левкович мав п'ятьох онуків і правнука.
2 
1
Коментарі