Путінське мародерське військо опинилося у патовій ситуації: воно не може вторгатися далі, не може залишитися і не може просто піти.
Росія не збирається припиняти війну в Україні, сподіваючись на свою перемогу. І хоча передумов для перемоги Москви немає, Володимир Путін не готовий відмовитися від ідеї фікс – знищення української держави. На цей момент немає підстав для справжнього мирного процесу, як і для припинення вогню. До того ж Україна чітко заявила, що готова розпочинати переговори з Кремлем після того, як війська Російської Федерації вийдуть з усіх українських територій, які окуповані після 23 лютого 2022 року.
Для Путіна російсько-українська війна – це війна проти українського суверенітету. Оскільки для нього нестерпна сама думка, що Україна може й далі існувати як суверенна й вільна держава. На це потрібно зважити, розглядаючи питання про те, чи може Україна домовитися з Росією.
Підписання мирної угоди з Росією, як і підготування до неї, упираються в позицію Москви, що це можливо лише тоді, коли Україна виконає всі вимоги російської сторони. А це, як відомо, нейтралітет, відмова від Криму й Донбасу, скасування всіх програм у військовій сфері з державами НАТО та ще чимало того, на що українці погодитися не можуть. Україна ніколи не погодиться на нейтральний статус як допустимий компроміс, а членство в НАТО, за позитивних підсумків війни, є реальністю.
Мирні переговори з Москвою можливі лише після поразки Росії або критичного стану російських військ на всіх фронтах, коли вони усвідомлять, що до поразки залишається вже близько. Без зміни ситуації в театрі бойових дій такі переговори не тільки абсолютно безперспективні, але й шкідливі.
На переговори можливо погодитися з такою передумовою: спочатку переговори тільки про графік, шляхи й тривалість термінів виведення російських військ з усієї території України з Кримом зокрема. А також чітке визначення дати закінчення цього процесу, який має вимірюватися не місяцями, а тижнями. У разі затягування "евакуації" росіян, які незаконно перебувають на наших землях, У країна залишає за собою право силовими методами прискорити видалення живої сили противника.
Під час підготування до переговорів з Кремлем необхідно чітко пам'ятати, що Путін є маніпулятивним обманщиком
Під час підготування до подібних переговорів з Кремлем необхідно завжди чітко пам'ятати, що Путін є маніпулятивним обманщиком. Цей тип сановника надзвичайно небезпечний під час переговорного процесу. Оскільки повірити в те, що він прагне до миру, коли він же й розв'язав злочинну війну в Україні, неможливо. Пам'ятаючи, скільки вже разів російський диктатор віроломно порушував домовленості, що були раніше досягнуті між Росією і Україною.
Україна має вийти на переговори тільки із сильною позицією. Жодні пропозиції щодо тимчасового припинення вогню чи перемир'я на пів року не мають братися взагалі до уваги. Це лише дасть РФ час для того, щоб укріпитися на захоплених землях півдня України, перегрупуватися, поповнити й відновити свої сили й створити плацдарм для нових наступів на українські території.
Путін, розпочавши вторгнення в Україну, не врахував того, що наша країна занадто велика для її успішної окупації. Не маючи достатньо військ для повного загарбання нашої держави, він перетворює житлові квартали міст, вулиці містечок і сіл на руїни, а лікарні, дитячі садки, школи й театри стають об'єктами знищення російською терористичною армією.
У змагальній грі з Україною, США й Заходом Путін примудрився сам себе переграти
Але що б не робив далі Путін, Росія не може виграти, не маючи достатньо солдатів і сил утримувати вже загарбані території. Москві немає звідки знаходити фінансування для відновлення інфраструктури на тимчасово окупованих територіях, дедалі важче знаходити охочих поповнювати війська, що зазнають колосальних втрат, у той час, коли економіка РФ прямує до колапсу. Сьогодні путінське мародерське військо опинилося в патовій ситуації: воно не може вторгатися далі, не може залишитися і не може просто піти. Для країни, яку так довго очолює відомий "тактичний геній", це безглузде становище. У цій змагальній грі з Україною, США й Заходом Путін примудрився сам себе переграти.
Після двох десятиліть набагато успішніших геополітичних інтриг ця позиція є достатнім доказом того, що як "тактик" головний кремлівець сам себе загнав у глухий кут, з якого виходом може стати тільки усунення його від влади.
Якщо переговори таки розпочнуться, то Кремль щонайменше знову висуватиме вимоги щодо невступу України до НАТО, її нейтрального статусу, визнання Києвом Криму російським і засвідчення незалежності Донбасу. В обмін на це Москва висловить готовність "гарантувати" Україні відносно мирне співіснування. Але чи надовго? І як взагалі українська держава може відмовитися від своїх територій?
Москва хоче вести переговори з позиції сили, якої не має
Поцілюючи своїми ракетами в українські міста, Росії здається, що цим вона покращує свою позицію на майбутніх переговорах і змушує Україну до "миру" на своїх умовах. Москва хоче вести переговори з позиції сили, якої не має, і так, нібито вона ще стратегічно не програла. Бомбування мирного українського населення та очевидні воєнні злочини можна також з упевненістю зарахувати до стратегічних втрат російської воєнщини. Це не додало їм жодного квадратного сантиметра наших територій, проте завдало великих іміджевих втрат для Росії та забезпечило міжнародну ізоляцію.
Путін в Україні очікував на "другий Крим" і не повірив у те, про що його влітку 2021 року попередив президент Сполучених Штатів Джо Байден: про "пекельні санкції" для РФ у разі нового вторгнення в Україну. А тепер вони повільно, але надійно добивають економіку Росії. Путін вибрав геополітичне самогубство, і це його добровільний вибір. Тривалий конфлікт тільки продемонструє всьому світові, що Російська Федерація зовсім не є наддержавою, за яку вона себе видає.
Поразка Російської Федерації небезпечна для Путіна й тим, що після повернення залишків його військ з України він більше не буде здатен блокувати поширення правдивої інформації про російсько-українську війну. Маючи під своїм контролем телебачення і ЗМІ, він все одно не зможе перешкодити людям у військовій формі розповідати родичам, друзям і знайомим, якою бідою для всіх них обернулося вторгнення в Україну.
Варто пам'ятати, що деспот ніколи б різними каналами не посилав сигнали про перемир'я, якби Росія вигравала. Йому потрібно виграти час, і такої можливості йому в жодному разі давати не можна. Москві не варто ні в чому довіряти. Це означає, що Україна не може погодитися ні на що, де російські запевнення є основою угоди, бо це є лише можливістю для Росії перегрупуватися та ще раз спробувати в майбутньому окупувати Україну.
Якщо в Кремлі почнуть під час імовірних переговорів знову намагатися порушувати питання про можливий нейтральний статус України, то тепер їм вже неможливо буде апелювати до прикладів Фінляндії і Швеції. Адже ці дві скандинавські країни вже майже стали членами НАТО. Та й про який взагалі "нейтральний статус" України може йтися, якщо таке рішення лише відкриє пізніше для Кремля шлях до нових вторгнень.
Кремль прагнутиме винести Крим за дужки цих переговорів, до останнього намагаючись відстоювати своє право вважати його "невід'ємною територією Росії"
Одним зі складників на переговорах Путіна з Україною або Україною, США й представниками Європейського союзу, може стати торг РФ за скасування санкцій в обмін на частковий вихід російських військ з українських теренів. Звісно, Кремль прагнутиме винести Крим за дужки цих переговорів, до останнього намагаючись відстоювати своє право вважати його "невід'ємною територією Росії".
Величезною помилкою Заходу стало те, що на Бухарестському саміті НАТО Україні й Грузії не надали План дій щодо членства (ПДЧ). Що надалі призвело до великої геополітичної нестабільності, вторгнення Росії в Україну й утрати десятків тисяч життів українців. У квітні 2008 року Анґела Меркель і Нікола Саркозі фактично наклали вето на вступ України й Грузії до НАТО, підсолодивши його порожніми словами, що це станеться пізніше. Тому не тільки на Путіні, а й на них лежить провина за війну Росії в Україні.
Путін ще ніколи мав угоди, яка б йому подобалася чи яку б він шанував. Під час війни з Україною його ідея позитивної угоди – повна капітуляція нашої держави. В іншому випадку, на переговорах його представники можуть наполягати на тривалому перехідному періоді. Мотивуючи це тим, що раптове виведення російських військ з окупованих українських земель призведе там до хаосу й безвладдя.
Як свідчить увесь попередній досвід, слово Путіна мало що важить. Адже Будапештський меморандум 1994 року, який нібито надавав Україні чіткі гарантії, Москва легко попрала. Українці добровільно відмовилися від третього за величиною ядерного арсеналу у світі в обмін на майбутню війну з Росією. Гіркі уроки 1994-го українська дипломатія мусить враховувати під час мирних переговорів з Кремлем.
Оскільки у випадку браку чітких механізмів виконання і дотримання Москвою досягнутих з нею угод, будь-які нові меморандуми або договори матимуть ціну не більшу, ніж папір, на якому буде надрукований їхній текст.
Це і є основною проблемою для української держави на майбутніх переговорах з Російською Федерацією. Україні не підходить мир в обмін на обіцянки Путіна. Це буде схоже на надання Росії політичної індульгенції на війну в Україні й на всі наступні війни, які вона ще планує розв'язувати.
Росіяни завжди порушували всі угоди, зокрема Мінські
Росіяни завжди порушували всі угоди, зокрема Мінські. Їхня політика полягає в тому, щоб крок за кроком рухатися вперед, поставивши всіх перед фактом, що вже здійснився, підписавши угоду, яка заморожує ситуацію до чергової агресії Росії.
Тому наші союзники й партнери, як-от Сполучені Штати, Велика Британія, Польща, держави Балтії, уже зараз мають думати, яким чином досягти гарантування і виконання Москвою підписаних нею з Україною угод. Якщо ж таких гарантій неможливо буде взагалі знайти, то про це потрібно вже зараз чітко заявити. Тоді Україну може влаштувати тільки капітуляція Росії. Адже ще раз потрапити на гачок подоби сумнозвісного Будапештського меморандуму українці не мають права.
Коментарі