— Живемо у цікавий, динамічний час. Радикальна зміна влади та її концентрація в одних руках. При тому — недосвідчених, — говорить 46-річний Євген Дикий, науковець, колишній командир роти батальйону "Айдар".
У його кабінеті стоїть глобус, а на стіні — карта Антарктиди й аерофотозйомка станції "Академік Вернадський". Біля столу — календар "Війна, а не АТО. Ветерани війни з Московією, а не АТОшники".
Які події можна назвати знаковими в цьому році?
— Відбувся електоральний Майдан. Український народ проголосував найрадикальніше за всю історію. Обрання Зеленського — подія історична. А от буде вона зі знаком плюс чи мінус — покаже 2020 рік.
Країна після зміни влади стала сильнішою?
— Остаточно судити рано. Але те, що більшість населення наважилася на революційну зміну влади ненасильницьким шляхом, через чесні й прозорі вибори — вже плюс.
Другий позитивний момент — очищення від старих еліт. Знесли ж не лише президента Порошенка й попередню команду, а й купу монстрів, які понад 20 років сиділи в українській політиці і здавалися непохитними. Рік тому було важко уявити, що пролітають Ківалов, Добкіни і так далі.
Тож можна вважати 2019-й вдалим?
— Питання — чим цю владу замінили? Можливо, те, що прийшло, це засіб для чищення. Зіграє роль "туалетного каченяти", змиє заскорублу і прогнилу політичну еліту, — продовжує Дикий. — А саме — швидко змиється потоками чистої води. І на цьому місці виникатиме щось нове. Тоді рік можна буде вважати переважно позитивним. Такої гарантії немає. "Мийний засіб" показує сильну здатність крижаніти і ледь не перетворюватися на граніт. Відбувається тотальна концентрація влади. Напрошується слово "узурпація". Хоча поки що все відбувається у більш-менш законний спосіб. Насторожує, що такого зосередження влади в одних руках країна ще не знала. Намагаються побудувати вертикаль, не слабшу, ніж у Росії.
Після монобільшості (партія "Слуга народу" отримала 254 місця в парламенті. — ГПУ), президентського уряду хтось іще в цьому сумнівався. Та після внесення Зеленським проекту змін до Конституції ці сумніви тануть. Проголосують — на місцевому рівні ліквідують самоврядування. Президентська вертикаль охопить не тільки Банкову, Кабмін і Верховну Раду, а дійде до кожної громади. Призначений президентом префект матиме більші права, ніж вибрані громадою персоналії. Зможе розпускати місцеву раду, звільняти голів.
Як за чотири місяці себе показала Верховна Рада?
— Фракція "Слуги народу" ще достатньо слухняна, виконує більшість вказівок з Офісу президента. Але вже не всі. Провалилася спроба ввести імперативний мандат (передбачає, якщо депутат пройшов у парламент за списком партії, то має реалізовувати її програму. Вихід із фракції — означає втрату мандата. — ГПУ). "Зелений принтер" потроху розбовтується. Є шанс, що з механізму, який штампує закони з Банкової, він перетвориться на парламент.
А рішення про скасування депутатської недоторканності не додало позитивних оцінок?
— Депутатська недоторканність — один із запобіжників від диктатури. Скасували з популістських міркувань, принесли в жертву натовпу. Найсумніше, що жодна фракція не виступила проти. Виявляється, вони теж не готові говорити людям неприємні речі.
Дострокових парламентських виборів не буде?
— Цього зараз не знає ніхто. Навіть президент, від якого це найбільше залежить. Один із варіантів, які проробляють на Банковій, дати цьому парламенту пропрацювати рік — до середини липня. Розпустити і провести у жовтні дострокові вибори одночасно з місцевими.
Які зміни у суспільстві помітили?
— Оформилася частина громадянського суспільства, яка готова на опір. Це, мабуть, єдиний позитив.
Із негативних — протистояння у суспільстві. І до того хтось перемагав і програвав на виборах. Але зараз з'явилася взаємна ненависть між прихильниками політичних сил. Розкол глибокий. Його нагнітали обидва кандидати у президенти, їхні штаби.
Що змінила "нормандська зустріч"?
— Поки що не знаємо. Гучної капітуляції начебто не відбулося. Але "червоні лінії" потроху перетинатимуть — влада поступово виконуватиме зобов'язання перед Кремлем. Бачимо це по проекту змін до Конституції. Диявол заховався в деталях. З одного боку, ні слова про "автономний статус" Донбасу. Ніби можна полегшено зітхнути. Якщо не дочитати, що статус кожної територіальної одиниці тепер визначатиметься законами, а не Конституцією. Президентська партія може легко дати для цього 226 голосів у будь-який момент.
Не знаємо і напевно не дізнаємося, що було на зустрічі Зеленського з Путіним. Це проявиться поступово, з реальних дій влади.
Домовленість із Газпромом щодо транзиту газу на п'ять років і відмова від позовів — поступка Москві?
— Так, ми відкликаємо із судів ще не розглянуті позови проти Газпрому на величезні суми. А отримуємо лише ті 2,9 мільярда доларів, які нам встигли присудити у Стокгольмському арбітражі. Але їх дають от просто зараз — до 29 грудня. Так уряд, який "несподівано" виявив, що в держбюджеті закінчилися гроші, йде шляхом Януковича (у грудні 2013 року президент Віктор Янукович у Москві підписав угоду про 15-мільярдну позику від Росії. Кредит у $3 млрд мав стати першим траншем. В обмін на відмову України від євроінтеграції. — ГПУ). Бере швидкі російські гроші на невигідних для України умовах.
Тобто Зеленський не впорався на переговорах?
— Зеленський не ставив за мету протистояти Путіну. Він досі не усвідомив, що навпроти нього — ворог. Триває протистояння, а не "бізнес-тьоркі".
Він має набагато більше можливостей перемогти Путіна, ніж мав Порошенко. Його обрання сколихнуло і шокувало Росію — виявляється, в Україні президенти спокійно передають владу, і головне — цих президентів справді обирають люди. Але Зеленський не бачить війни між Україною та Росією. Москва не домовляється, не дружить. Може тільки прогинати під себе і поглинати. Це бачимо на прикладі Білорусі. Але ще є шанс, що наш президент це зрозуміє до того, як стане пізно.
Гучна подія кінця року — брифінг у справі вбивства журналіста Павла Шеремета. Його дали міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, генпрокурор Руслан Рябошапка та президент Володимир Зеленський. Назвали імена п'ятьох підозрюваних — усі ветерани війни з Росією. Чому дії влади викликали шквал обурення у суспільстві?
— Звинувачення зліпили з лайна і палок.
В Авакова стояв дедлайн. Мав розкрити цю гучну справу до Нового року (на початку жовтня Володимир Зеленський сказав, що залишив міністрів із попереднього уряду — Арсена Авакова й Оксану Маркарову — але і їм, і новим дав час до Нового року, щоб показати результат. — ГПУ). Інакше у президента з'явився б серйозний привід запитати: "А може, Борисовичу, ти не витримав випробувального терміну?" Аваков спускає вказівку своїм підлеглим. І пішла класична ментовська схема: треба знайти цапа-відбувайла. Бачили таке у провінційному виконанні на прикладі справи про вбивство Катерини Гандзюк (у нападі на радницю міського голови Херсона Катерину Гандзюк, яку облили сірчаною кислотою у липні 2018 року, підозрювали Миколу Новікова. Слідство вважало його причетним до злочину, бо того дня мав вимкнений телефон, а один із жителів будинку начебто впізнав у ньому людину, яку бачив у під'їзді. Правоохоронці не взяли до уваги, що підозрюваний та його сестра були на морі в Херсонській області. Після розголосу справу проти Новікова закрили. — ГПУ).
Чим завершиться справа?
— Аваков — мудрий і хитрий. Витягнув на брифінг Зеленського. Так позбавив президента можливості віддати суспільству "голову" міністра. Тепер вони — спільники.
Подальший розвиток судового процесу стане однією зі знакових подій наступного року. Якщо влада піде "по бєспрєдєлу", саджатиме без доказів, то повторить 2013 рік. Тоді закінчилося революцією і розстрілами на Майдані.
Аваков може претендувати на крісло прем'єра?
— Навіть на крісло президента. Ймовірно, що такі амбіції в нього є.
Які маємо досягнення в реформах?
— Більше мінусів, аніж плюсів. Мабуть, Міністерство освіти і науки чи не єдине, в якому після зміни влади не відбулося реваншу. Нехай і поступово, але продовжують реформи, особливо по лінії науки.
Натомість повний провал у системі охорони здоров'я. Медична реформа Уляни Супрун стала найбільш глибокою і системною з усього, що відбулося в країні за попередні роки. І зараз по ній б'ють з усієї сили.
Під загрозою опинилися реформи в галузі культури. У Верховній Раді зареєстрували законопроект одіозного "слуги народу" Максима Бужанського про скасування мовного закону. Відкат може бути сильним. Тим більше, Росії потрібна саме така гуманітарна політика.
Чи є у влади бачення, як повертати Крим і Донбас?
— Сумніваюся, що на Банковій ставлять таку мету, як повернути Крим. По Донбасу вважають, що бачення є. Але не розуміють, що війна триває не за регіон і тим більше — не з ним. Ми воюємо з Російською Федерацією.
Будь-який український президент мав би діяти щодо Донбасу і Криму приблизно так, як це робив Порошенко. До речі, Петра Олексійовича теж обирали як президента миру. І він намагався досягнути "перемир'я" та "припинення вогню". Але швидко зрозумів: Росії плювати, який тут президент.
Треба готуватися й до "хорватського варіанту" — силового визволення територій. Маємо бути до цього готові.
Що найбільше шкодить Україні?
— У головах багатьох досі сидить радянський світогляд. Колоніальна, малоросійська свідомість.
Яке головне завдання на 2020 рік?
— Програма мінімум — не лягти під Росію. Повернутися до розуміння, що це — українсько-російська війна за виживання. Зайняти хоча б глуху оборону, яку ми досі займали. Програма максимум — перейти у цій війні в наступ. Я не так про фронт на Донбасі, а про всі інші, гібридні фронти.
А головний виклик?
— Він стоїть перед Україною останні 350 років — Росія.
Що вам вселяє оптимізм?
— Ми неодноразово втрачали історичні шанси. Але вижили як нація в набагато складніших умовах, ніж зараз. Порівняно з усіма попередніми поколіннями українського визвольного руху, наше має найкращі умови. Сподіваюся, не профукаємо і переможемо.
Має три військові нагороди
Киянин Євген Дикий із 15 років був членом Української Гельсінської спілки, одним із засновників Спілки незалежної української молоді. Учасник Революції на граніті 1990 року.
Закінчив біологічний факультет Національного університету ім. Тараса Шевченка та аспірантуру кафедри екології Києво-Могилянської академії. Кандидат наук, морський біолог. Викладав у Києво-Могилянській академії, був на дослідницькій роботі в Національній академії наук та в Педагогічному університеті ім. Михайла Драгоманова.
У січні 1991-го очолив Український добровольчий студентський загін у Литві, коли у Вільнюсі радянське керівництво силою спробувало повернути республіку до СРСР. 1995-го брав участь у російсько-чеченській війні як керівник гуманітарної місії. Учасник помаранчевої революції та Революції гідності. У травні 2014-го пішов добровольцем на Донбас. Виконував обов'язки командира роти батальйону "Айдар". Демобілізований через бойову травму.
Із весни 2015 року працював заступником директора Українського наукового центру екології моря в Одесі, виконував обов'язки директора Науково-дослідного протичумного інституту ім. Іллі Мечникова.
Із березня 2018 року виконував обов'язки директора Національного антарктичного наукового центру. У серпні цьогоріч обраний його керівником.
Дружина Катерина — метеоролог-кліматолог. Займається відновлювальною енергетикою — вітряками. Виховують доньку Владиславу.
Нагороджений медалями "За воїнську доблесть", "Захиснику Вітчизни", Орденом за мужність ІІІ ступеня. Має дві литовські нагороди за 1991-й — "Медаль заслуги Війська Литовського" та медаль Союзу захисників свободи Литви.
2 
1
Коментарі