"Влаштували парад для Януковича"

Зранку 9 травня на дахах будівель у центрі Києва з"явилися люди з біноклями. Оглядають Хрещатик. Півтори тисячі ветеранів розсаджуються на стільцях перед сценою на майдані Незалежності. На двох великих екранах їм показують рекламу Партії регіонів.

Хрещатик забитий людьми. Щоб роздивитися парад, стають на сміттєві урни, залазять на дерева та стовпи ліхтарів.

— Зайняли гарне місце біля самого паркану ще о восьмій, — каже 38-річний Микола Бирько з Білої Церкви на Київщині. — Не відходили ні на крок. Син просився морозива купити, я відмовив, бо місце займуть.

На сцену виходять урядовці. Чорним "лінкольном" підвозять міністра закордонних справ Костянтина Грищенка. Близько 10.30 у "мерседесі" приїжджає президент Віктор Янукович, 59 років.

Головнокомандувач Збройними силами 60-річний Іван Свида на світло-сірій "чайці" об"їжджає лави військових.

— Учасники боевых действий в едином строю вместе с вами, — рапортує він перед Януковичем.

— Вільно! — командує той.

Янукович читає коротку промову. Його виступ чують лише журналісти, урядовці та ветерани, які сидять під трибуною.

Хрещатиком їде танк Т-34 і "катюша". Попереду з українським президентським полком, з автоматами в руках крокують російські десантники та слухачі військової академії з Мінська.

Після параду Янукович дякує військовим, на кілька хвилин підходить до ветеранів та їде. За президентом роз"їжджаються чиновники та ветерани. Головнокомандувач Іван Свида фотографується з усіма охочими. За ним ходять чотири охоронці.

— Такого ще не було! Влаштували парад для Януковича! — обурюється в щільному натовпі киянка 49-річна Віра Степова. — Прийшла з онучкою на свято, а тут трохи не задавили. Хоч би один гучномовець поставили чи екран великий. Ми стояли біля Бессарабки. Нічого не чули та не бачили — жодного солдата. Навіть слів диктора не було чути. Краще б дома по телевізору дивилися би.

Хрещатиком під своїми прапорами йдуть комуністи. Майдан залишають перекритим. З одного боку людей пускають. Біля вул. Городецького загорожу не прибирають.

— Чого ж і нам не можна пройти? Чому ви нас не випускаєте? — кричить на міліціонерів киянка 37-річна Наталя Малко.

— Усім кудись треба, підождіть, хоч колонна пройде! — кричить у відповідь почервонілий міліціонер.

Люди натискають на огорожу висотою у півтора метри, намагаються її повалити. Декілька хлопців перелазять і відтягують секцію. Пробираються крізь щілину, яка утворилася. Міліціонери ставлять огорожу на місце та ще близько години не дозволяють людям ходити Майданом.

У перші тижні травня в Києві традиційно багато туристів. Частина з них прийшла подивитися парад

Що вам запам"яталося з параду?

— Форма в пакистанських військових майже однакова з вашими. У Пакистані армія бере участь у двох парадах — на день незалежності та коли святкуємо розділення Пакистану та Індії.

— Хоч нам і не дали його роздивитися, із двома синами подивилися військову техніку. У Гвінеї також є потужна армія. Ми допомагаємо сусіднім країнам, де йде війна — Сієра-Ліоне, Гвінеї-Бісау, Ліберії.

Що вас вражає в Україні?

— Люді гостинні та привітні. Таких мало де зустрінеш, хоча я й об"їхав 26 країн.

— Багато ваших людей дотримуються своєї віри та звичаїв. Це вражає.

Що мали б знати українці?

— Треба трошки більше працювати, якщо хочеш добитися того, чого прагнеш.

— Ваш народ поділений: одна частина хоче в Європу, інша — повернутися в Союз. А ми, іноземці, спостерігаємо, що ви вирішите. Вам треба знати, що краще для вас.

До польових кухонь стояли черги

У Черкасах учасники святкування Дня перемоги вбралися в одяг 1940-х. У Парку слави серед натовпу видно жінок, одягнених у стилі 1940-х — у квітчасті сукні. Волосся заплетене в дві коси і перев"язане на потилиці стрічками.

— Я кравчиня, сукню шила сама. Тканину купила в магазині, а викройку знайшла на роботі, — каже 25-річна Наталія Митяй.

Мер Черкас Сергій Одарич пошив на замовлення радянську темно-зелену форму й шкіряні хромові чоботи. Погони старшого сержанта купив у воєнторгу. На все витратив 700 грн.

У парках до польових кухонь по кашу стоять черги метрів по 30. Ветеранам наливають по "сто грам". Підходить чоловік років 50-ти. Убраний у костюм, уже напідпитку.

— Вам же раз наливали, — докоряють йому.

— А шо ж тут такого. Вам шо, жалко? — похитуючись відходить.

×