- Я саме роздала яблука на Майдані. Залишилося одне. Повертаюся через Інститутську. Бачу, ходить зажурений, синій від холоду міліціонер років 40. Я йому те яблуко. Він так приязно: "Дякую, я не голодний". Потім протягує руку й сором'язливо усміхається: "Дякую дуже" - ховає яблуко в кишеню, - розказує київська дизайнерка 30-річна Юлія Циба, як 5 грудня пригостила міліціонера. На Майдан приходить щодня.
7 грудня, у суботу, зустрічається з подругою-росіянкою 31-річною Мариною Богдановою біля метро "Арсенальна". У наплічниках несуть по 2 кг яблук для правоохоронців.
- Можна не будемо платити? Ми тільки яблука помити, - Юлія запитує касирку в туалеті в підземному переході біля метро. За це подає яблуко у віконце.
- Я сама - с Карелии, с городка Сартовало на финской границе, - Марина витирає помиті яблука рушником і складає в пакет. У Києві живе три місяці. Приватно викладає англійську й фінську. - С парнем серьёзно поссорилась из-за Майдана. Он служил в ВДВ. Наши военные имеют строгое патриотическое воспитание. Смотрят на всё узко. Когда рассказала, что львовский "Беркут" перешёл на сторону митингующих, "Украинцы - стадо, и ты вместе с ними", - сказал. Многие поддерживают со словами:"Давайте, ребята! Постсоветские страны будут на вас равняться". Но большинство россиян понятия не имеет о происходящем.
Ховає яблука в рюкзак. Виходимо на вулицю.
- В России, кто выступит против, сразу пришьют провокацию, вызовут куда надо. Народ у нас очень запуган силовыми методами, особенно периферия. Говорят: "Вся власть от Бога" - значит, должны мириться.
Першими зустрічаємо строковиків по вул. Грушевського. Вони блокують прохід до Верховної Ради. Праворуч лунає музика, там мітинг на підтримку влади. Юлія протягує яблуко правоохоронцеві.
- Взял бы, девчата, но нам нельзя, - відмовляється.
На вул. Садовій проїзд перекритий трьома автобусами. Підходимо до кількох груп правоохоронців. Усі відмовляються від пригощання. В автобусі із запорізькими номерами дрімає за кермом рядовий. Стукаємо у вікно. Юнак відсовує його й усміхається. На рукаві емблема спецпідрозділу "Грифон".
- Я сейчас получу по голове, - визирає через вікно. Бачить, що нікого немає, і бере яблуко. - Много не давайте, сами кушайте.
- Чим вас тут годують? - запитуємо.
- Дробь 16. Знаете, шо это такое? Перловка, - кривиться.
- Дівчата, а за що ви стоїте на майдані? - запитує кругловидий солдат зі спецпідрозділу "Барс". У чотирьох перекривають одну з арок на вул. Лютеранській біля Адміністрації президента.
- За вас.
- То може вам бронежилети дати? - смикає шлейки на грудях. Беруть яблука, цікавляться, чи миті, ховають за пазуху. Приїхали із селища Петрівці, неподалік Києва. Стоять тут від восьмої ранку, ночувати повернуться в частину. - Нас нормально годують - ми ж на спецзавданні. Усе гаряче: перше, друге і кампот. Сьогодні, наче, плов буде.
- А мені сниться великий кусок м'яса, а до нього бокал вина, - каже чорнявий чоловік. - Нічого, ще чотири місяці дослужити, і буду дома.
- На Майдан вийдете, якщо до того часу триватиме? - питає Юлія.
- Е, ні. У мене великі плани. Нема коли стояти, треба ділом займатися.
Хлопці шикуються у дві шеренги. Замість них на пост заступає інша четвірка.
Вул. Банкову, що з іншого боку від Адміністрації президента, перекрили три ряди спецпризначенців "Барс". Обличчям до них за синім старим піаніно сидить чоловік із лисиною на маківці. Його тісно обступили мітингувальники, співають під акомпанемент "Ой, у полі квітне черемшина".
- Будуть цілий день концерт міліції давать, щоб їм не сумно було стояти. А ви звідки? - цікавиться в Марини стара згорблена жінка в каракулевій шапці. - Із Росії? Аби кругом такі росіяни, як ви. Бідні ви, бідні. Така багата страна - і золото, і нєфть, і газ. А бідуєте, як ми.
Тупцюють п'ятеро правоохоронців. Щитами стукають по асфальту. Носи від холоду почервоніли.
- А можна мені ще одне яблучко? Я їх дуже люблю, - крайній солдат із гострим носом опускає очі. Називається Назаром зі Львова. - Де ще таке, як тут побачиш? Я саме перший по центру стояв, коли трактором їхали на нас біля Адміністрації президента. Такого страху ще ніколи не мав. Мені скло на шоломі розтрощили, я впав на землю. Мама, як дізналася, одразу приїхала. Стоїть на Майдані цілими днями. Зараз пішла в "МакДональдз", принесе мені щось поїсти.
- Ничего вы здесь не выстоите, - підхоплює розмову Сергій з Донецької області. Комір зі штучного хутра покрився інеєм. - Хотите в Европу, нужно каждому работать и начинать с себя. А не надеяться на Евросоюз, который даст такой кредит, что потом 200 лет придётся выплачивать. Я понимаю, старики выходят - им скучно дома седеть. А молодежь должна работать, чтобы результат был, а не митинговать целыми днями. А хуже всего, что детей сюда ведут, где кирпичи летают.
Напроти, в Лютеранській церкві, роздають чай. Ідемо взяти хлопцям. У залі служінь грає орган, кілька чоловіків сидять на лавах, хтось схилився і дрімає. Поряд на кухні за довгим столом мовчки п'ють чай зо 30 мітингувальників. Юнак у футболці заливає пакетики окропом із термосу, на столі пісне печиво й карамельки. Ми просимо зробити п'ять порцій чаю. Відносимо їх солдатам.
- Дівчата, приходьте ще, бо скучно стояти, - каже на прощання Назар. - Якщо Майдан триватиме, як тільки звільнюся, одягну дембельську форму з красивими пагонами і приєднаюся до вас.
3 
8759
Коментарі
14