Колишній представник екс-Президента Віктора Ющенка з міжнародних питань енергетичної безпеки переконаний, що Україні не вдасться досягти перегляду вартості "блакитного палива", закладеної у підписаних з росіянами в 2009-му році контрактах на постачання газу, і радить чинній українській владі докласти максимум зусиль, щоб зробити нашу державу менш енергетично залежною,тобто терміново впроваджувати необхідні реформи.
"Янукович і його команда вже зрозуміли, що тепер тиск Росії загрожує безпосередньо їм"
-
На вашу думку, які шанси української сторони домогтися перегляду цін на газ з Росією після інавгурації на посаду президента РФ Володимира Путіна?
-
Я думаю, що шанси дорівнюють нулю. А взагалі, мою думку, – це велика стратегічна помилка, коли газовими питаннями займаються перші особи держави: Кравчук, Кучма, Ющенко чи Янукович – не важливо. Президент просто не повинен цим перейматися. На жаль, ці російські правила гри, перетворивши газове питання в політичне, ми прийняли ще за російського президента Бориса Єльцина, тоді як нафта, вугілля, руда чи газ мають суто економічний характер.
-
Тобто змінити щось нині неможливо?
-
Перша з все потрібно розуміти, що росіяни підписували угоди не для того, щоб зараз просто так, без серйозних поступок з нашого боку, відмовитися від них, тому сподіватися, що Янукович щось вирішить – нелогічно. На мій погляд, першочерговим завданням української влади має бути не зниження ціни. Слід навчитися скорочувати обсяги споживання газу. А в силу історичних обставин ми не звикли цього робити. Наприклад, сусідня Польща споживає 15-16 мільярдів кубометрів на рік, тоді як ми – 60-70 млрд. Вся проблема в тому, що наша економіка формувалася ще в радянські часи, орієнтуючись на власні дешеві енергоносії. А після здобуття Україною незалежності так і не була переорієнтація до нових умов.
-
З чого ви порадили б почати?
-
Нашим першочерговим завданням має бути регулювання споживання газу, чим повинен займатися не міністр палива і енергетики Юрій Бойко – його справа забезпечувати поставки, а весь уряд і місцева влада. Зокрема, потрібно попрацювати з власниками практично всіх підприємств і дати їм термін в 2-3 роки, щоб вони зменшили споживання газу. Якщо вони будуть неспроможні, то позбавити їх ліцензії – це крайня міра, але дієва. Нехай Фірташ, Ахметов,Коломойський та інші власники трохи "розкошеляться" і вкладуть гроші у відповідні технології та обладнання. Переконаний, до речі, що вони були б готові до цього, якби не було в них іншого варіанту.
-
Після повернення на президентський пост Володимира Путіна Україні слід очікувати тиску з боку Росії?
-
Мені здається, що Янукович і його команда нарешті зрозуміли, що тепер тиск загрожує безпосередньо їм, а вони цього не хочуть. Є така стара українська поговірка: "Краще бути паном на селі, ніж дядьком у місті". Адже від В.Путіна можна очікувати всього: він, звичайно, жорсткіший за Д.Медведєва – це факт, але Медведєв ніколи не керував Росією самостійно – що теж факт. А, отже, і далі він, як Прем'єр-міністр РФ, робитиме те, що узгодить з президентом В.Путіним. Останній же, судячи з усього, матиме внутрішні російські проблеми, тож лише через кілька років, коли під ним захитається земля, його інтерес до України впаде. Але нам цього чекати не варто, бо в них – своя політика, російська. А в нас має бути своя – українська.
"Росіяни ведуть агресивну політику щодо України в питанні енергетики. І це цілком логічно"
-
Ураїнці добре пам'ятають тиск з боку Росії в питаннях постачання енергоресурсів в часи президентства Віктора Ющенка, у якого ви працювали представником з міжнародних енергетичних питань. Що було зроблено тоді, щоб послабити енергетичну залежність України від Росії?
-
Зроблено чимало. Ще більше було закладено, чим нині користується вже інша влада, не завжди згадуючи, що це починалося за В.Ющенка. Приміром, більшість нафти ми отримуємо з Росії, десь третину ми виробляємо самі й лише недавно навчилися закуповувати нафту морським шляхом - танкерами.
-
Що позитивного зробив Ющенко і про що не варто забувати – домовився, наприклад, з І.Алієвим (президентом Азербайджану. – Ред.) про поставки нафти. Домовилися залізно і Алієв дав команду: "Передбачити для України 5 мільйонів тонн на рік". Сьогодні ця нафта може реально плисти в Україну, домовленість діє. Умовою цього був аверс нафтопроводу "Одеса-Броди" – азербайджанці зацікавлені в тому, щоб через Україну бути ближчими до Європи. Тепер "аверс" нафтопроводу – вже реальність. Залишилося мало: обіцяні власниками модернізації своїх НПЗ, які, попри обіцянки, ще не зроблені насамперед тому, що власники наразі не мають достатньо мотивації. Не відбувся і обіцяний нами спільний з Азербайджаном проект нового сучасного НПЗ. На жаль, В.Ющенко мав недостатньо конституційних повноважень і мало впливу на виконавчі та бізнесові структури. Тому І.Алієв свого слова дотримав, а ми, на превеликий жаль, не завжди були послідовні. Можливо наша "непослідовність", серед іншого, теж мала певне російське коріння? Наприклад той самий Азербайджан розглядається одним з потенційних джерел для постачання скрапленого газу під новий LNG термінал в Україні – тому Москва чинить значний тиск на Баку аби цього не відбулося… . Але не забуваймо й того, що Москві вдається робити стосовно нас лише те, що ми їй дозволяємо. Тож не варто кивати на когось, не дивлячись на себе – наші проблеми здебільшого у нас самих.
-
Ще одним шляхом зменшення енергетичної залежності від Росії могло би стати збільшення власного видобутку. Приміром, "Чорноморнафтогаз" закупив дві бурових установки для видобутку газу, які, до речі, росіяни не захотіли пропустити через свої територіальні води…
Більше того, як я розумію, ці вишки купувалися потай від Росії. А намагання росіян не допустити, щоб вони потрапили в Україну – цілком логічне. На їхньому місці я б теж вів агресивну політику, бо на їх переконання, Україна - це їхній ринок, в якому вони зацікавлені. Мабуть через це з'явилися нікому не відомі англійські фірми, котрі могли б завести в тупик офіційні російські джерела. Думаю і "Ризька судноверф" (постачальник другої бурової для України) довго думала, перш ніж піти на ризик можливого тиску з боку Росії. Також, думаю, від них було ще кілька умов щодо закупівель, щоб інформація про це якомога довше залишалася таємною для Росії – це мої здогадки. Днями Росія відверто не погодилася, щоб нашу вишку транспортували через її води і це, звичайно очікуване – на думку Росії Україна - її ринок, її найбільший і найвигідніший покупець.
Успіхом України, як на мене, є сама позиція доставки цих вишок через протоки Босфор і Дарданелли: їх треба було розрізати, перевезти попід міст, домовитися з турками, які теж не у вакуумі існують й думають про реакцію Росії, бо мають там свій інтерес. Тобто вишки прийшлося різати, потім зварювати, знову монтувати, а це все коштує грошей. Можливо, було б ефективно спочатку їх орендувати, щоб показати їхню ефективність. Але всі, в тому числі потенційні їх орендодавці, завжди озираються на Росію, бо вона здатна перешкодити цим, чи якимось іншим проектам. Мало хто захоче "побити з нею горшки", бо РФ, певною мірою, впливає на весь світ.
-
Сьогодні в ЗМІ дуже багато критики закупівлі цих бурових установок…
-
Я вважаю, що критикувати можна і напевно варто тоді, коли вони надійдуть і можна буде подивитися чим вони оснащені і як укомплектовані. Але займатися цим мають фахівці. Я, наприклад, не можу нічого сказати про вертоліт підвищеної безпеки, бо не розуміюся в цьому. Але, з точки зору безпеки вахти на буровій, особливо після відомих у світі трагічних випадків, переконаний, що треба посилити вимоги безпеки до цього транспорту.
-
Окрім питання ціни існує й інше: чому таке устаткування не можна було виготовити в Україні?
-
Скажу не тільки власну думку: нажаль не можна. Значить треба імпортувати. І було б дуже добре, якби в Україні врешті-решт існував закон про певні пільги на імпорт продукції, яка не може вироблятися в нас. Переконаний, що такий Закон сприяв би і розвитку газової сфери, і модернізації НПЗ, і притоку інвестицій і т.д. І в тому,що такого закону нема вже важко звинуватити чи Москву, чи Вашингтон, чи Брюссель – самі собі господарі. Тому стосовно згаданих бурових я, особисто, поважаю всі точки зору, але схильний довіряти, скажімо, фаховим комплексним оцінкам американської компанії Галлібартон, яка добре знана і знається на профільних світових ринках і знає писані і неписані правила гри на них.
-
Навряд чи навіть найпрозоріший аудит вже зможе докорінно змінити громадську думку з цього питання…
-
А ви не замислюєтесь про те, що будь-який шум довкола купівлі бурових, навіть з найкращих міркувань, де-факто вигідний монополісту, який дуже вміло використовує все у своїх політичних цілях?
Щойно вишки стануть на родовище і дадуть перший мільярд кубів газу, половина, а то й всі 90 відсотків обвинувачень, відпадуть. Глибоководні бурові потрібні Українській державі безумовно. Ми не можемо без них обійтися, і про це потрібно було думати не сьогодні, а вчора, тобто багато років тому. Хіба ж не смішно тепер зізнаватися, що наш шельф лише на раховані одиниці відсотків розроблено, бо не було чим бурити. Це потрібно як для розробки розвіданих родовищ, так і для геологічної розвідки.
2 
8759
Коментарі
3