Майдан

"To що ви думаєте про події в Єгипті?" — запитує мене журналістка.

— Я не знавець регіону, — кажу ухильно.

— Гаразд. Тоді скажіть просто як людина з вулиці. Чи можна провести якусь паралель між вашим Майданом і площею Тахрір у Каїрі?

Нарешті я розумію, до чого вона хилить. Два майдани, дві яскраві телевізійні картинки, добрі хлопці борються із поганими. Добро перемагає зло, справедливість торжествує. Ангели співають, голуби летять, вовки стають вегетаріанцями, а зайці — твердими державотворцями і реформаторами.

Від мене вимагали свідчень супроти моєї вчительки та кількох друзів

Паралелі можна провести між чим завгодно. Найлегше — між поганими хлопцями. Бо вони й справді на диво подібні — що у нас, що в Єгипті, що в решті третього світу. Президенти, які царюють довго — "нас из власти не выдавишь" — і нацарьовують собі мільярди; президентська челядь, що купається в безсоромній розкоші. А ще — придворні олігархи, яких у критичну мить роблять цапами-відбувайлами, об'єктами показової "боротьби з корупцією".

Але як бути з добрими хлопцями? Тут я відчуваю найменшу певність, бо всі паралелі шкутильгають. І все ж намагаюся пояснити юній особі, що кожна людина має власний майдан. На ньому вона стоїть незалежно від того, чи є хтось поруч, і чи взагалі добрі хлопці мають хоч якийсь шанс перемогти поганих. Я розказую їй історію майже сорокалітньої давнини — як двоє ґебешників, лютий і лагідний, по черзі допитували мене кільканадцять годин, вимагаючи свідчень супроти моєї вчительки та кількох друзів.

У Біблії аналогом майдану є, либонь, Гетсиманський сад. У ньому Учитель просить учнів не спати, але вони таки засинають. І лихі хлопці перемагають. Ми теж засинаємо і програємо свої майдани — і в Києві, і в Каїрі. Бо слабкі й нас хилить на сон.

×