Наша Європа

У Мукачеві ми сіли в івано-франківський автобус, що їхав до Ужгорода.

— Ви, певно, нетутешні, — каже водій, вгледівши на наших рюкзаках жовто-блакитні стрічки. — Ці закарпатці мають Євромайдан у носі. Вони звикли під усіма владами прогинатися. Русини.

Останнє слово він вимовив із неприхованою зневагою.

Я хотів був нагадати йому, що 100 років тому його предки теж називали себе русинами. А років 300 тому русинами були всі українці — на відміну від захованих у далеких угро-фінських лісах московитів.

Це просто драчка між жуліками

Мене, однак, випередила місцева дівчина.

— Неправда, — ображено сказала вона. — У нас теж був майдан. І багато студентів їздили до Києва.

— Нічого б у вас не було, — крекнув водій, — коли б Балога не посварився з "реґіоналами". Це просто драчка між жуліками.

— Та нашо нам та Європа, — озвалася тітка поруч із дівчиною. — Зразу мені касовий апарат поставлять. У них там на базарі до кожного яблука треба чек виписувати. Тут і так від налогів не продихнеш.

Добре хоч про одностатеві шлюби не згадує, — подумав я. — Видно, московське телебачення тут не в моді. Європа все-таки.

— Вам би тільки податків не платити, — буркнув водій. — А ще краще — взагалі не робити, тільки гроші отримувати!

Він виїхав з автостанції і загальмував на найближчій автобусній зупинці. До салону зайшла добра дюжина пасажирів, розраховуючись із водієм готівкою.

— І ви тут на другий раз сідайте, — сказав водій, помітивши мій допитливий погляд. — Буде і вам дешевше, і мені копійчина.

— Неодмінно, — пообіцяв я.

Ми виїхали на трасу. Надворі стемніло. Водій увімкнув фари, і ми помчали вибоїстою дорогою на північний захід — у бік Європи.

×