Жучки

 

Джонатан вивчав російську в Гарварді ще в 1970-х. Виглядало це дещо екзотично й багато хто дивився на нього як на потенційного цеерушника.

Насправді він ніяким цеерушником не був, а просто мав бабусю з Одеси, яка розповіла йому про Бабеля й показала химерні кириличні літери.

Одного літа він поїхав із групою таких самих студентів-екзотів на екскурсію до Москви. Там їх повезли по Золотому Кольцу, по Москвє-рєкє, показали Кремль і мавзолей Леніна. Один вечір виявився вільним, але їм заборонили вештатися містом без екскурсовода. Тож законослухняні американці сиділи в готелі та споживали дешеву російську горілку в дещо незвичних для іноземців дозах.

Після котроїсь пляшки вони згадали про КҐБ й почали шукати підслуховувальні пристрої. Жучків, однак, ніде не було — ані в телевізорі, ані в радіоточці, ні навіть у телефоні. Нарешті хтось зметикував відгорнути килим, під яким виявили загадковий люк, а в ньому — пластину, прикручену вісьмома болтами. Американські умільці таки подолали всі вісім болтів, проте й під пластиною жучків не знайшлося.

Після котроїсь пляшки вони згадали про КҐБ й почали шукати підслуховувальні пристрої

Тим часом до кімнати прибіг оскаженілий адміністратор і повідомив, що вони, довбані алкаші, відкрутили кріплення люстри у ресторанній залі просто під своєю підлогою. На щастя, люстра нікого не вбила. Але збитки оцінили в кілька тисяч рублів, за курсом 60 коп. за долар.

— Бог із ними, із тими доларами! — каже Джонатан. — Найсумніше, що ми так тих жучків і не знайшли.

— Не сумуй, — кажу. — Ви їх не тільки знайшли, а й знешкодили. Їх було чимало в ресторанній люстрі.

Джонатан розцвітає. Він таки, виявляється, зробив свій внесок у крах комунізму.

Про кількатисячний валютний внесок у його зміцнення я вирішую сердезі не нагадувати.

×