У ніч проти 4 вересня в селі Семиполки Броварського району Київської області Віталій Запорожець розстріляв із мисливської рушниці майора Миколу Симоненка. Той очолював Калитянський селищний відділок міліції. За чотири дні Запорожця затримали.
17 вересня, ранок. Одноповерхова цегляна хата Запорожців у центрі села, на Остерському шосе, 18. Має чотири кімнати, огороджена металевим парканом. Двір прибраний. Перед порогом хати ледве дихає хворе порося.
— Біда не приходить сама, — зітхає 59-річна Наталія Запорожець, матір Віталія. — Учора заболіло.
Запрошує до хати. Після обшуку тут безлад. На купи скидані подушки, ковдри, одяг. Навколо розбите скло, рештки меблів, обдерті шпалери. У підлозі вирвані дошки. Подовбані молотками стіни господиня прикрила старими покривалами.
— Менти все перевернули догори дриґом, — Наталія Яківна показує кімнати. — Винесли все до копійки. Віталік получив п'ять тисяч отпускних — забрали. У мене було 97 гривень, їх хапнули із кошельочком. Манікюрні ножиці, дзеркало, перед яким він брився. Забрали Віталіковий комп'ютер, ноутбук, три пари туфель, 10 пар нових носків, "житомирських", галстуки, які получче. Хай би вже повісилися на тих галстуках. Усі фотографії Віталіка, паспорт, загранпаспорт, диплом. Знайшли батьковий набір ключів для машини — тоже забрали. Молодшого Вовку двоє суток держали. Так били по голові пляшкою, що він досі нічого не соображає. Усе требували сказати, де брат. А Вовка не знав.
Наталія Запорожець до пенсії працювала головним бухгалтером у колгоспі. Її чоловік Микола помер. Виховали двох синів. 33-річний Володимир працює лісником, із дружиною живе окремо.
На рік старший Віталій закінчив юридичний факультет столичного Інституту готельного господарства. Планував відкрити юридичну фірму у Броварах. Нещодавно накупив посібників із юриспруденції. Міліціонери їх теж вилучили.
— Мене голу-босу серед ночі забрали в міліцію. Таку стидоту казали, — червоніє Наталія Яківна. — Казали, шо я 34 роки тримала Віталіка біля себе, спала з ним. Називали бомжихою, алкашкою. Вимагали сказати, де він. А я не знала. Кажуть: приведеш живого — застрелимо, мертвого — на куски поріжемо. Після того я чотири дні по людях ховалася, боялась у хату зайти. Усе порозбиване. А в мене діабет, нога гниє, заступитися нікому. Віталік дуже мене жалів. Тільки гроші получить, зразу: мама, що тобі купить, які лікарства треба? Останнім часом охоронцем підробляв. Жінки не мав. Була дівчина, вийшла заміж за іншого. А він однолюб. Казав, мабуть, уже й не женюся.
Бар "Лелека", де сталося вбивство, неподалік автобусної зупинки. Заклад схожий на придорожнє кафе, має велику літню терасу. Видно засохлу пляму крові. Над нею три букети червоних троянд і чорнобривців.
П'ятеро чоловіків у залі грають у нарди.
— За Віталіка ніхто в селі поганого слова не скаже. А Симоненко був алкаш і бєспрєдєльщик. Міг у карман "трави" (наркотик марихуана. — "ГПУ") підкинути, потім гроші збивать.
На 18.00 у будинку культури запланували зустріч із керівництвом обласної міліції. За півгодини до початку приміщення на 400 осіб забите вщерть. Люди товпляться біля входу, стають попід стінами. Кілька жінок — із малими дітьми.
На сцену до трибуни підіймається начальник обласної міліції полковник Юрій Спаський, 49 років. За ним його заступник полковник Анатолій Кислий, новий сільський дільничний Андрій Кумечко і оперативник із Броварського райвідділу. Спаський зачитує статистику злочинів у районі. За його даними, у Семиполках найбільше заяв і порушених кримінальних справ:
— 2010 року 134 заяви, 2011-го — вже 181. Рівень злочинності зріс на 30 відсотків.
— А воно нам нада? — вигукують із залу.
— Убивство — найтяжчий злочин, — продовжує Спаський.
— А менти шо, за народ? Ми шо для них — люди? — кричить жінка, називається Людмилою. Вимагає дати мікрофон їй. — За нас ніколи нема кому вступитися, а за мента, бачте, все село окружили.
— Симоненко був при виконанні службових обов'язків, відпрацьовував територію.
— Симоненко був п'яний! — відказує Людмила. — Зі своєю любовницею Оксаною з Калити (сусіднє селище. — "ГПУ"). Чіплявся до 11-класниць, хапав їх за задниці. Віталік зробив йому зауваження. Симоненко його обматюкав, випхав на вулицю, зламав пістолетом ключицю. Скількох людей він скалічив? Постоянно синій приїжджав. Не так на нього подивився — все.
— Заяв проти Симоненка в міську міліцію не надходило.
— Брехня! Скільки людей він побив. Ходив і казав: я тут князь.
— Багато на вашій пам'яті людей отак збиралося, щоб захистити рецидивіста? — питає завідувачка клубу.
Кажуть: приведеш живого — застрелимо, мертвого — на куски поріжемо
Міліціонери мовчать.
Мікрофон бере 50-річна Тетяна Ковальова. Її батько все життя служив у міліції.
— Семиполки — це клоака наркотиків. Хіба Симоненко не знав про це? Ігрові автомати працюють у центрі, діти п'ють пиво — міліція все кришує. Є постанова сільради, що всі розважальні заклади мають працювати до 23.00. Чому працюють до ранку? Село не було б таким криміногенним, якби ми мали до кого звернутися. Порядок там, де дільничний на місці.
— Зараз іде перевірка прокуратури. Новий дільничний буде усім опікуватися, — виправдовуються правоохоронці. Диктують номер мобільного 25-річного Андрія Кумечка.
— Хто буде відшкодовувати збитки Наталії Запорожець? — не вгаває Ковальова. — Чому дільничними в села ставлять усяке отреб'є? Селяни хіба не люди?
Мікрофон просить невисока згорблена сива жінка. Це 85-річна Марія Удовенко з Калити.
— Я приютила Запорожця, — каже.
Зал вибухає оплесками.
— Браво! Молодець! — вигукують люди.
Марія Удовенко продовжує:
— Вони витягли його на вулицю. Били носаками по руці, яку зламав Симоненко. Я просила не бити. Один біг за мною з пістолєтом, обзивав. Віталік повз під машину, вони витягували його і знов били. 1933-го зерно шукали, але такого не було, — починає плакати.
Мікрофон передають колишньому директору Семиполківської школи 80-річному Володимирові Москвічу:
— Ніхто не каже, що Віталік зробив правильно. Але його довели до відчаю, вимусили. У моральному плані ми його захищаємо. Симоненко 1,5 години стікав кров'ю під баром. Чого ж його напарники зразу не викликали "швидку"? Про які людські стосунки це говорить? Треба судити за поранення, а не за вбивство.
Зараз Віталій у слідчому ізоляторі міста Чернігів. Його звинувачують у зумисному вбивстві. За це можуть ув'язнити на 15 років. Жителі сіл Семиполки, Заворичі й селища Калита зібрали 15 тис. грн на адвоката Запорожцю.
37-річний Микола Симоненко з дружиною і 15-річним сином жив у Києві, у комунальній квартирі площею 16 "квадратів" на Лісовому масиві.
— Пропрацював міліціонером 16 років, — каже 45-річний Микола Жукович з обласної міліції. — Починав у Києві патрульним, став начальником взводу, пішов у карний розшук, був капітаном. Начальником Калитянського куща був майже три роки. У барі "Лелека" пив лише каву. А той чоловік вів себе бурно. Симоненко попросив його покинути приміщення. Той вернувся і застрелив міліціонера.
Селяни кажуть: Віталій стріляв двічі. Першого разу — в ноги, другого в живіт.
Жукович заперечує:
— Микола Симоненко був нетерпимий до хуліганів і наркоманів. Тому його вбивцю зараз захищає місцева братва.
2 
1
Коментарі
114