Тіло найталановитішого українського хокеїста шукали 11 років

24 серпня 1951 року була п'ятниця. 24-річний захисник "Торонто Мейпл Лівз" Білл Барилко збирався летіти літаком порибалити. Мати нізащо не хотіла відпускати сина. Річ у тім, що у п'ятницю загинув його батько. Білл не слухав її, вважаючи, що мати просто забобонна. Коли зранку син нахилився аби поцілувати, мати вдала, що спить. Згодом жалкувала про свій вчинок усе життя. Білл Барилко не повернувся. Його шукала вся Канада, але знайшов аж через 11 років пілот гвинтокрила Рон Бойд.

Алюміній блиснув на сонці й Бойд зробив коло в тайзі за 100 кілометрів від міста Кокран у провінції Онтаріо. Побачив розбитий літак. Експедиція, яка прибула на місце події, знайшла два скелети. Один належав Біллові Барилку, інший – його другу лікарю Генрі Хадсону. За висновками фахівців аварію спричинила велика завантаженість літака й погана погода.

Білл Барилко мав непересічний талант і цілком міг би бути кращим захисником в історії НХЛ замість Боббі Орра. Він провів лише п'ять сезонів в НХЛ. З них чотири рази вигравав Кубок Стенлі. Протягом трьох років (1947, 1948, й 1949) Білла включали до складу символічної збірної "Всі зірки НХЛ".

– Він з'явився у роздягальні весь такий великий, білявий, сяючий, й дивлячись на мене Сіда Ейппса та Тідера Кеннеді, це я точно пам'ятаю, заявив: "Хлопці, сонце встає!", – згадував через багато років голкіпер "Торонто" Турк Брода. – Він випромінював собою вдачу та позитивну енергію. Мені здалося, що я бачу перед собою класичного героя книжкового типу. Усмішка, неудавана щирість, все це свідчило, що Барилко народжений для чогось великого, справжнього.

 

Інший гравець команди "Канадієнс" Моріс "Ракета" Рішар, який не раз з правого флангу намагався пробити захист "кленових" так описував характер поведінки на хокейному майданчику Білла Барилко:

– Він був дуже жорстким та агресивним гравцем, незамінним для своєї команди. Він фактично завжди міг зупинити нападника. Білл умів грати проти кількох гравців одночасно: штовхати одного, ключкою відбирати шайбу в іншого й у будь-який момент був готовим кинутися на третього. Я його запам'ятав через таку манеру гри. Й, звичайно, добре пам'ятаю його вирішальний гол у наші ворота в квітні 1951-го, який приніс йому славу.

Власник "Монреалю" Дік Ірвін після цього сказав:
– Я ненавиджу Барилка, але хотів би, щоби він грав за нас.

Після зникнення Барилка "Торонто" жодного разу не міг виграти Кубок Стенлі. Й лише після того, як його тіло опустили в землю, "Мейпл Лівз" знову перемогли.

 

Найбільшої слави Білл зажив у свій останній сезон. У фіналі Кубка Стенлі грали найпринциповіші й найтитулованіші клуби – "Монреаль" і "Торонто". В усіх п'яти матчах фінальної серії переможець визначався в овертаймі. За 32 секунди до кінця третього періоду "Торонто" поступалося 1:2. "Кленові листки" зняли голкіпера й зуміли перевести зустріч в овертайм.

У додатковий час Білл ризикнув перетнути синю лінію. Зазвичай тренер "Кленових" штрафував захисників на 500 доларів за такі вольності. Білл дістав шайбу в падінні. Воротар "Монреаля" Джер Макніл розгубився й пропустив гол. "Торонто" виграв 3:2 і вдев'яте (найбільше на той час) виборов Кубок Стенлі.

– Я поралася зі своїм тримісячним сином й краєм вуха слухала радіотрансляцію матчу, - згадувала через багато років сестра нашого героя Енн Клисанич-Барилко. – Й раптом легендарний коментатор Том Хеввіт почав збуджено репетувати: "Барилко, Барилко, го-о-ол!" Буквально через хвилину в двері почали грюкати сусіди. Вони кричали: "Сестро героя, відчиняй!". Поприходили всі друзі, знайомі. Повернувся з роботи чоловік. Вже було пізно, але ми святкували. Для нас, простих людей, це була по-справжньому велика подія. Аякже? Білл – він наш, звичайний хлопець, а тут – подарував таке свято. Знаєте, як люди поводяться у подібних випадках? Всі почали щось згадувати, розповідати про Білла. Й так до ранку. Нікому не хотілося спати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Боббі Орр забив найкращий гол в історії НХЛ

×