Мій готель знаходився у 10 хвилинах ходи від Британського музею. Незважаючи на таку близькість вибралася туди тільки в останній день свого тижневого перебування у Лондоні. Чому так? Хотіла мати достатньо часу, щоб подивитися якомога більше експонатів. А дивитися там дійсно є на що.
Увага! Вхід у Британський музей безкоштовний. Мені спочатку було важко в це повірити, але це правда. Британці говорять, що культура не може коштувати дорого, адже це така сама потреба людини, як в їжі чи дасі над головою. Музей живе за рахунок держави та пожертвувань відвідувачів. У холі та дворику будівлі стоять урни з проханням "Будь-ласка, підтримайте музей пожертвуванням протягом свого візиту". Пропонують залишити 5 фунтів, 6 євро або 7 доларів. Також можна взяти карту музею за один фунт. Це теж вважається пожертвуванням. Я так і зробила. "Ласкаво просимо у Британський музей — музей світу і для світу" - такий напис на титульній сторінці карти.
Коли я опинилася у розкішному дворику будівлі мене навіть охопила легка паніка. Британський музей і справді величезний. Добре, що у мене була карта. З нею набагато легше орієнтуватися. Тим більше я не хотіла прогавити жодного залу.
З усього побаченого (у деяких залах я була двічі, а то і тричі) найбільше вразили колекції мумій, саркофагів та зібрання старожитностей Древньої Греції і Стародавнього Риму. У мене навіть склалося враження, що у Британскому музеї грецького більше, ніж у самій Греції, де я була минулого року.
Зал з муміями один із найбільш відвідуваних у музеї. Особливо популярний він серед дітлахів. Не помітила, щоб хтось з найменших відвідувачів злякався чи заплакав. Навпаки, всі із захопленням розглядають їх і фотографуються. Офіційний сайт музею пише, що більше мумій є тільки у Каїрі.
Найпопулярнішим експонатом музею я б назвала Розеттський камінь. Біля нього весь час були люди. Я так і не змогла роздивитись його зблизька. Натомісь вдосталь надивилася на Портлендську вазу. Колись один з відвідувачів розбив її вщент, але її склеїли і повернули назад у музей. Скільки не витріщалася на цю красиву вазу ніяких швів не помітила.
Мені дуже хотілося побачити щось пов'язане з історією України. Вже на фініші я потрапила у невеличкий і майже безлюдний зал "Європа 1900 — наші дні". Там зібрана колекція російських порцелянових тарілок 2006-го року. Одна з них має назву "Будівництво Дніпровської ГЕС". На табличці є наступне пояснення "Станція була збудована у 1927-32 рр. на річці Дніпро у східно-центральній частині України. Зруйнована під час Другої світової війни і відновлена у 1944-49 рр." Поряд знаходиться чорна-біла фотографія будівництва станції. На самій тарілці зображений будівельник, Дніпро і збудована станція. Також є напис "Окончания строительства Днепрогэса" і рік "1932".
Додам, що на території музею є всі зручності для відвідувачів — безкоштовні туалети і кімнати, де можна поміняти дітям підгузки, кафе і ресторани, крамниці сувенірів, численні карти з позначкою "зараз ви знаходитеся тут", аудіогіди різними мовами, у тому числі російською. Українською немає. Чому?
"Дуже рідко запитують уадіогіди українською. Якщо буде багато україномовних туристів, то тоді може і з'являться. А хіба українці не розуміють російської?" - дивується хлопець за інформаційною стійкою.
До речі, фотографувати дозволяють все і абсолютно безкоштовно. А от торкатися експонатів заборонено. Хоча, якщо ви це зробити ніхто з країни вас не депортує. Працівники музею вічливо попросять вас більше так не робити.
Була у музеї до самого закриття. Він працює без вихідних з 10:00 до 17:30. Лише у п'ятницю зачиняється о 20:30.
По дорозі в готель зайшла в інтернет-кафе подивитися, що коїться в Україні і перевірити пошту. Там розговорилася з системним адміністратором.
"Мене звати Білал. Для англійців це складне ім'я. Вони називають мене Білан. А італійці взагалі звертаються Мілан, але я не виправляю, - розповідає хлопець років 25. - Живу у Лондоні вже шість років. Тут немає нічого цікаво. Порадив би вам виїжджати за місто, там дійсно є на що подивитися. А краще вам поїхати у Шотландію. Единбург — неймовірне красиве місто.
Британський музей знаєте? Звідси до нього 5 хвилин ходи, але я там жодного разу не був. Британці обікрали всі свої колонії, а тепер виставляють награбоване у музеї".
Спочатку мене дуже здивували слова Білала, але потім я згадала, що за шість років життя у Києві я жодного разу не відвідала Національний музей історії України. Стало соромно. Пообіцяла собі, що при першій нагоді навідаюсь туди.
3 
2164
Коментарі
2