— Після переїзду думаю, що Київ і Львів — це одне велике місто. А львівський вокзал — окрема станція столичного метрополітену з пересадкою на станції Вокзальна, — каже координатор програми залучення і навчання волонтерів скаутської організації "Пласт" 38-річний Юрій Юзич. 12 років тому він переїхав зі Львова до Києва.
Минулої середи Юрій Юзич прийшов під стіни Верховної ради. Опозиційні сили мітингують тут на підтримку євроінтеграції. Чоловік працює в центральному штабі партії "Батьківщина" і є помічником народної депутатки від БЮТ Лесі Оробець.
— У Львові був заступником голови виконавчого органу й керівником організаційного відділу "Пласту", — розповідає зеленоокий з густими бровами Юрій. Він у чорних джинсах і такого ж кольору короткому плащі. — Вирішили переносити офіс до столиці, щоб розвивати всеукраїнський рівень організації. Півроку жив у поїздах, бо двічі на тиждень мав бути в Києві. А тоді керівник запропонував там жити. Погодився, бо постійні переїзди замучили. Мама не заперечувала — біля неї залишилася сестра. Організація винайняла для мене і ще двох хлопців однокімнатну "гостинку". Вони заселилися раніше, вільною залишилася лише кухня. Шість місяців спав на високому тісному дивані разом із тарганами. Їх там сотні були. Отрута не допомагала. Спочатку на новому місці було важко. До 25 років мав у Львові дуже багато знайомих і друзів. Коли переїхав, всі контакти обірвалися. Довелося починати все спочатку. Тепер розумію, що в інше місто переїжджати легше в студентські роки. За час навчання можна завести багато знайомств.
Юрій минає натовп і йде до Маріїнського парку. Рукою протирає помаранчеву лавку, сідає скраю.
— Коли ще жив у Львові, познайомився зі своєю майбутньою дружиною Наталкою. Якось готували ювілейну зустріч до річниці створення "Пласту", і Наталія приїхала допомогти з організацією. Після наради провів її. Тоді почали зустрічатися. Вона навчалася в Києво-Могилянській академії і одночасно працювала на двох роботах. Як переїхав до Києва, вирішили жити разом. За чотири роки поміняли сім квартир. А тоді одружилися. Продали 3-кімнатну квартиру у Франківську, яка дружині дісталася від родичів. За 37 тисяч доларів хотіли купити тут однокімнатну. Знайшли фірму, яка цим займалася. Нам показали помешкання і сказали перевести на рахунок гроші. Зразу ж віддали документи. А наступного дня дізналися, що забудовник розірвав договір з цією фірмою. Директор зник. Судилися три роки. Всі рішення були на нашу користь. Але не було з кого гроші вирахувати. Ми тоді знімали житло на Осокорках на лівому березі Дніпра. Спочатку платили 200 доларів за місяць. Поступово господарі ціну піднімали. Коли дійшло до 300, вирішили, що дешевше буде взяти квартиру в кредит. Мали 10 тисяч доларів, стільки ж позичили у брата, 20 взяли в банку. 2006-го за 40 тисяч купили "гостинку" на Подолі.
Дружина Юрія 30-річна Наталія працює секретарем міжнародної організації IFCO, яка опікується усиновленими дітьми. Торік народила доньку Олю.
— Коли почали думати про дитину, вирішили купити щось більше. Мали трохи своїх заощаджень, частину взяли в банку. Я її переконав, що краще мати меншу квартиру, але в центрі. Якось мені один корінний киянин сказав: "Коли купуєш квартиру в столиці, ти купуєш не квартиру, а район". Взяли 2-кімнатну на Подолі. Поряд є різні церкви. Нам зручно, бо дружина греко-католичка, а я — православний. Крім того, поруч робота.
Юрій показує на мобільному телефоні фотографію доньки.
— Наші мами інколи на пару днів приїжджають, а так дитиною займаємося самі. Вчора перший раз найняли няню. 3 години з дитиною сиділа, бо я і дружина мали одночасно вийти на роботу. Тепер будемо користуватися її послугами.
— А можна я теж послухаю? — з Юрієм за руку вітається невисокий чоловік із веснянками на обличчі.
— Це наш співробітник, — розповідає Юрій, коли той відходить убік. — Він із Хмельниччини. Вже 12 років тут живе. З дружиною весь час знімають квартиру. На свою грошей не вистачає.
До Львова Юрій їздить щомісяця.
— Ніколи не думав, як би склалося життя, якби залишився у Львові. Все одно б переїхав до Києва. У мене є мета — побудувати скаутську організацію на 45 тисяч членів. У Львові це зробити нереально.
2 
1
Коментарі