Головнокомандувач Збройних сил України 60-річний генерал Іван Свида побував у Вінниці, де розташований штаб Повітряних сил країни.
Чому вас зацікавили саме Повітряні сили?
— Це найбільш технічно оснащений та затратний вид військ. На нього потрібно звернути особливу увагу. Для того, щоб навчити одного льотчика, потрібно мінімум п"ять років і близько 70 мільйонів гривень. А в нас звільнилися 220 льотчиків. Це дуже боляче.
Яка причина такої плинності кадрів?
— Зараз військові льотчики мало літають. Усе через погане фінансування. Пальне дуже дороге. Пілоти втрачають кваліфікацію. До того ж немає колишніх надбавок до зарплати. Тому багатьох переманюють у цивільну авіацію. У нас кваліфікований льотчик отримує 4200 гривень. Це командир бригади, а льотчик третього класу й того менше. А цивільні йому платять понад 20 тисяч гривень.
Що потрібно змінити, аби військові льотчики не звільнялись?
— Слід покращити соціальні аспекти. Найголовніше — забезпечити житлом. Зараз 90 вінницьких льотчиків не мають власних квартир. Чи може льотчик нести бойове чергування, якщо знає, що в нього на землі не все в порядку, ніде жити?
Чи вдалося з міською владою вирішити це питання?
— Думаю, повністю це питання не можна буде вирішити ніколи. Якщо навіть ми забезпечимо всіх теперішніх військовослужбовців житлом, на зміну їм прийдуть молоді. Їм теж потрібно дати квартири. Але все одно будемо намагатися вирішити цю проблему. Вже є домовленості про перепрофілювання колишнього військового госпіталю у Вінниці на житло для військовослужбовців. Це два корпуси на 54 квартири.
У нас кваліфікований льотчик отримує 4200 гривень. А цивільні йому платять понад 20 тисяч
Це єдині результати зустрічі з вінницькими мером?
— Ні, ми багато спілкувалися. Я, насамперед, подякував їм, що не відключали військовим тепло, газ і воду. Адже заборгованість за комунальні послуги назбиралася чимала. Думаю, ми зможемо поступово ліквідувати її. Це потрібно вирішувати на державному рівні. Також обговорювали можливість повернення в муніципальну власність будівель колишнього дитсадка й басейну. Говорили й про ліквідацію надлишків боєприпасів на території області. Меланж із-під Калинівки майже весь вивезено. Тепер черга за арсеналом. Він найнебезпечніший в Україні. Адже дальність польоту снарядів велика, а поряд — населені пункти. У планах до 2015 року він має бути розформований.
Під час відвідування казенного підприємства об"єднання "Форт" підписали угоди про співпрацю? Чи візьме українська армія на озброєння зброю, що тут випускають?
— Ми справді зацікавлені у продукції "Форту". Особливо для підрозділів спеціального призначення Збройних сил. Але ціль мого візиту — знайомство з підприємством. Ми подивилися на виробництво, вивчили ситуацію. Тепер будемо робити висновки. Про конкретні угоди говорити зарано.
Є надія, що цього року буде профінансовано закупівлю нового обладнання, техніки?
— Надія завжди є. Щоб стовідсотково забезпечити армію, потрібно 8,3 мільярда гривень. А на підтримання вже існуючої техніки — в десятки разів менше. Тому наші зусилля направлені на збереження й модернізацію. У Вінниці літаки оновлюють за рахунок надлишкового майна. Але найголовніше для нас — люди. Потрібно все зробити для збереження льотно-підйомного складу. Краще зберегти те, що є, ніж шукати й навчати нових. Тому важливим є ставлення начальників до своїх підлеглих. Я не прощу тим командирам, які займаються солдафонством. Не бачать людини, а тільки роботу. Через це немає повноцінних вихідних. Робочий день має бути робочим днем — із початком і кінцем.
Але ж в армії є такі поняття, як тривога, бойове чергування, наряди. Чи окрім цього вимагають ще більше?
— Так. І одиночні порушення — це одна справа. От коли це вже система — не годиться. Чув, що молодих військовослужбовців не хочуть улітку відправляти у відпустки. Це неправильно. Один полюбляє кататися на лижах, а інший — ні. Я ніколи не запитував офіцера, куди він іде. Якщо йому потрібно, відпускаю. Коли я служив, мене не відпустили. А батьки були в такому стані, що не міг до них не поїхати. Коли повернувся, побачив, що згоріла палатка, де були мої солдати. Слава Богу, всі живі осталися. Але з тих пір я нікому не відмовляю. Посади можна забрати, а людяність у вас ніхто ніколи не забере.
2 
1
Коментарі