"Ми вдарили по найбільш захищеному ядерному об'єкту РФ" - Валерій Рябих

Є багато припущень. Як не дивно, першими версію про "Стрижі" висунули самі росіяни. Дивно, бо це свідчить про їх імпульсивність та про провал інформаційного супроводу війни.

Припустимо, це були "Стрижі", але дуже перероблені. Теоретично, Україна могла це зробити. Апарати у нас є, у нас їх складали, із наших запчастин, наші військові їх вміють використовувати. Так само про них відомо багато в Росії. Тривалий час обидві країни використовували їх не за прямим призначенням, а у якості "повітряних мішеней" для підготовки розрахунків ППО.

Україна зараз – одна з передових країн у світі з розробки й виготовлення дронів. Хоча про це не хочуть зайве говорити. Насамперед, йдеться про приватні розробки. Багато чого розпочалося з волонтерських розробок із доступних комплектуючих. Поступово збільшувалося різноманіття та якість.

Основне для безпілотника – навігація, наведення на ціль та закрита система передачі даних і управління, на яку не впливають ворожі засоби радіоелектронної боротьби. Усі ці компоненти дозволяють дрону пройти ворожу систему ППО та досягти цілі. Судячи з фото "трохи пошкоджених" бомбардувальників і того, що під час атаки загинули троє пілотів, які мали керувати ними, говоримо про високу ефективність дрона.

Днями була новина, що в Україні вже прийнято на озброєння наші нові дрони з дальністю польоту до 900 км. Аеробази в Рязані та Енгельсі на віддалі 500-700 км. Йдеться про розробку української компанії AeroDrone та дрони D-80 Discovery і E-300 Enterprise. Вони отримали дозвіл і їх постачатимуть для ЗСУ. Це апарати на зразок іранських Shahed-136. Ці наші дрони теж використовують бензинові двигуни. Вони летять зі швидкістю близько 120 км/год. Це не схоже на те, чим атакували в Енгельсі. Проте є наші розробки, їх сертифікують та допускають до експлуатації. Не про всі розробки можемо зараз знати.

Міністр оборони Олексій Резніков повідомив 8 грудня, що за останні 30 днів до експлуатації в ЗСУ допустили сім зразків дронів українського виробництва. Це до атак 5 грудня. Міністр натякав, що могли бути теж інші наші розробки. Зараз небагато наших виробників зброї говорять про їх характеристики. Це має бути сюрпризом для ворога. А саме виробництво слід захищати від можливих ракетних атак. Частина наших оборонних підприємств уже перенесені закордон.

Навіть, якщо в нас немає всіх необхідних компонентів, становище України зовсім інакше, ніж було до 24 лютого. Деякі західні країни працювали по інерції з РФ як із партнером, а нам не хотіли продавати.

Зараз ситуація інша. По-суті, якщо нам потрібні компоненти, немає юридичних чи бюрократичних перешкод їх отримати. Відтак Україна тепер має практично все без обмежень, включно з далекобійною зброєю.

 

Так влаштована бюрократія. Наприклад, західні країни оголосили, що ввели персональні та секторальні санкції проти РФ за анексію Криму та війну на Донбасі. Їх частиною були ті, що стосувалися компонентів військового та подвійного призначення. Мало хто говорить, але ті ж санкції дзеркально стосувалися нас. Гласно чи не гласно. Ми не могли отримати донедавна жодних західних технологій та компонентів. Проблему довго не вирішували.

Західні партнери проголошували підтримку України. Але коли українські військові спеціальні імпортери зверталися до них, то через режим санкцій ми не могли нічого купити. Не хотіли продавати, хоча ми просили. Обмежувалися гуманітарною допомогою. Водночас ми робили проєкт про порушення санкцій самими західними країнами, коли ті продавали росіянам військові компоненти без зайвих мук сумління.

Ще в 2016 році ми писали, як РФ будувала полігони за допомогою обладнання з Німеччини. Італія постачала військовим автомобілі. Французи - матриці для прицілів російських танків Т-72 Б3, через які потім розстрілювали людей на північ від Києва навесні. Українцям цього всього ніхто не продавав. Зараз ситуація кардинально відмінна на нашу користь.

Не лише може, а й має. Те, що Росія б'є по нашій інфраструктурі зі своєї території, породжене лише одним – безкарністю. Із 2014 року експерти говорять про потребу зброї стримування. Щоб противник знав: за агресію отримає адекватну відповідь. До такої належать ракетні комплекси, як "Грім". Їх мали розробляти, але російська агентура в нашому ВПК та урядових структурах до останнього гальмували проєкти.

Ще один важіль стримування – розвиток сил спеціальних операцій. Їх роботу на ворожій території в низці випадків теж не виключаю. Наші західні партнери казали, що до атаки на один із двох аеродромів в РФ причетні наші спецпризначенці.

Засоби з великою дальністю є й будуть з'являтися. Якщо нам не хочуть постачати американські ракети ATACMS для HIMARS, що б'ють на 300 км, то ніщо не заважає довести до пуття українські проєкти, які дозволяють бити по далеких об'єктах, які загрожують Україні.

До цілей в Росії належить їх авіація дальнього базування та місця базування кораблів, які теж є носіями ракет. Звідти б'ють по нас. На кожен удар росіян має бути наш у відповідь. Коли зрозуміють, що нічого безкарного не буває, їх удари припиняться.

Треба мати засоби, щоб виявляти та знищувати їхні дрони та ракети ще до того, як їх випустять. На початку вторгнення по нас наносили удари з Білорусі. А коли диктатор Олександр Лукашенко побачив, що може отримати відповідь, перестав це дозволяти. Цілями мають стати російські пункти управління, які дають команди на запуск ракет.

Бо Росія не воює за правилами, прийнятими в світі.

Росія не дотримується жодних, прийнятих у світі норм і принципів ведення війни. Перебуває поза міжнародним правом і чинить акти геноциду проти нас.

Ми вдарили по найбільш захищеному ядерному об'єкту їх тріади, показуючи російську вразливість. Розвінчали їх понти, що мають сучасне та надійне ППО. Отримали удар, вмилися й заткнулися.

Вони хотіли нас "денацифікувати", знищити країну та народ. Ми бачили акти геноциду на всіх окупованих територіях. Якби їм це вдалося, мало хто б говорив потім про міжнародне право, бо переможців не судять. Але завдяки мужності та опору української армії й народу, їм не вдалося. ЗСУ диктують зараз умови.

Снарядний голод стосується не лише нас, а й росіян. Для них він іще гостріший, бо вся їхня тактика збудована на стратегії вогняного валу, коли вистрілюють 40-60 тис. снарядів в день.

У нас і в росіян різні концепції застосування артилерії. Росіяни стріляють не по цілі, а по площах. Снаряди летять кудись в напрямку ворога. Завдяки такій стратегії можна досягти ефекту, якщо воюєш проти практично беззбройного противника.

Це дуже велике навантаження на логістику. У росіян вона побудована, насамперед, на основі залізничних мереж. Із радянських часів звикли постачати вагононормами. Ось чому атакували залізничні вузли – Куп'янськ, Дебальцеве.

Із появою зброї, що змінила правила війни, систем HIMARS, їхня перевага в арті зникла. Бо на відстані до 80 км ми знищували їх склади, пункти управління. Їм довелося переплановувати ланцюжки постачань. Довелося возити снаряди вантажівками. Якщо подивимося по статистиці російських втрат, велика частка в них – автомобілі та паливозаправники.

Втративши велику кількість боєприпасів, й не маючи змоги їх поповнити, вони відчули снарядний голод раніше за нас. Були змушені шукати боєприпаси всюди – від Білорусі до Північної Кореї. Завдяки HIMARS, ми нівелювали їх перевагу в більшій кількості стволів.

Ми тепер воюємо і старою радянською, і натівською артилерією.

Так, тепер маємо два типи артилерії: стара радянська 152 мм, припаси до яких у нас давніше почали завершуватися та стандарт НАТО, 155 мм, снаряди до якої дають партнери. Уже поставили близько 1 млн снарядів. Із них десь 4,5 тис. -високоточних. Позаяк б'ємо точно по цілях, нам потрібно значно менше боєприпасів. Системи новіші та більш технологічні, з якісним наведенням та коригуванням вогню.

Працюємо в складі так званих "бойових трикутників". Це об'єднані системи розвідки, зв'язку і ураження, а також системи радіоелектронної боротьби, які "осліплюють" противника. Це дозволяє високоточно бити по ворожих складах, базах з живою силою, пунктах управління. Відповідно потребуємо менше снарядів та маємо менше навантаження на логістику.

Коли говорять про "снарядний голод", це радше крик у майбутнє. Бо всі боєприпаси постачають зі складських запасів, а їх майже не наповнювали 30 років після розвалу СРСР. Вони вичерпуються, тому виникає питання про збільшення виробництва.

Зараз виробництво в західних країнах перелаштовують, подвоюють-потроюють. Маємо відновлення виробництва боєприпасів в Україні, про що заявив секретар РНБО Олексій Данілов. Воно вже запущене. А це тисячі снарядів калібру 122 мм і 152 мм.

В деяких країнах колишнього Варшавського договору (військовий союз соціалістичних країн на противагу НАТО, під керівництвом СРСР, створений у 1955 році у Варшаві, куди входили СРСР, Болгарія, Східна Німеччина, Польща, Румунія, Угорщина й Чехословаччина. – Gazeta.ua) відновили виробництво радянського типу снарядів. Не все так погано в нас, як хотіли б росіяни.

Так, вони готуються до наступу. Але вся підготовка базується на сумнівній базі. По перше, сучасні армії перемагають не кількістю, а якістю. Росіяни беруть кількістю. Тут важлива наша технологічна перевага і змога застосовувати сучасніші засоби: від систем управління до дронів та важкої техніки. Це дає швидкість і перевагу на полі бою за допомогою високоточних засобів ураження.

Росіяни можуть гнати юрми мобілізованих. Можна навіть задурити їм мозок пропагандою, що воюють проти НАТО, геїв і сатани. Набрали 300 тис., нехай ще 700 тис. наберуть, і буде 1 млн. Але, по суті, крім кількості потрібна техніка, навченість і мотивація. Усі три компоненти в них кульгають.

Технологічна деградація їхньої техніки відбувається все активніше під впливом знищення, зношення та санкцій, які перешкоджають виготовлення нової. До 2008 року РФ була на декілька кроків ближча до вступу в НАТО, ніж ми. Було дуже розвинуте співробітництво з Альянсом. Під цим впливом Москва розпочала переозброєння та навіть намагалася перевести реформи структури армії під стандарти НАТО. Відбувалася модернізація техніки на західних компонентах. Ці країни за інерцією поставляли комплектуючі навіть після 2014 року. Усі російські збройні сили розвивалися на західних технологіях. Ті ж ракети, якими зараз стріляють по нашій інфраструктурі, комплектуючі до них закупили тоді. Але вони тепер закінчуються.

Щодо навченості, то бачимо по відео якість "чмобіків". Постійну деградацію. Їх мало чому чи нічому не вчать, кидають як "гарматне м'ясо". Навіть, якби хотіли, не можуть навчити таку велику масу людей. Бракує офіцерів молодшої ланки, які воюють, або удобрюють український чорнозем. Крім цього, вилучення такої маси молоді –додатковий удар по економіці.

Мотивація теж ніяка. Коли посилаєш своїх солдат закордон, важко пояснити, чому мають удобрювати чужу землю. Облуда про "ісконні землі" спадає під час першого ж артилерійського прильоту. Вони бачать, що населення до них вороже налаштоване. Постачання ніяке. А зараз додаються ще болото і мороз.

Ми воюємо на своїй землі. Готувалися до цього вісім років. Налагоджена логістика, забезпечення засобами обігріву і зимовим обмундируванням. Голий, босий і голодний солдат не воюватиме, а хворітиме.

Іран говорить, що може обмежити можливості своїх ракет, які постачає в РФ, до 300 км, щоб не порушувати резолюцію ООН. Зокрема, каже про неможливість постачання ракет, які б'ють на 700 км. Це повідомили з посиланням на ізраїльську розвідку.

Це свідчення ефективності тиску на цю країну міжнародної спільноти. Сама співпраця Росії й Ірану в військовій сфері – порушення резолюції Радбезу ООН, за яку колись голосувала Москва. Позаяк на таке порушення йде член РБ ООН, це ще одна причина, щоб виключити звідти росіян. Як сталося свого часу з СРСР, коли його виключили з "Ліги націй" за агресію проти Фінляндії в 1940 році.

Міжнародна спільнота давить на Тегеран, бо відомо, як ці ракети використовує Росія – для ударів проти цивільної інфраструктури та населення. Останньою краплею стало падіння ракет в Польщі. Говорять, що українська ракета не могла прилетіти одна, а впала разом із російською. Усі ці краплини злилися в потік і зараз очікуємо офіційного підтвердження, що США поставлять нам ЗРК Patriot. Кажуть, рішення вже прийняте.

Це найдорожчі в світі комплекси ПРО. Щоб система була справді дієвою, разом із нею мають йти американські багатофункціональні авіаційні системи, як F-16. Після цього можемо очікувати ще більшого розширення поставок зброї – зокрема, німецьких танків Leopard.

Кардинально, бо наразі наша ППО не має можливості збивати балістичні ракети. Patriot можуть. Звісно, це не усуне загрозу повністю, але суттєво зменшить. Розраховуємо, врешті, противник вичерпає запаси, що вже бачимо по окремих типах ракет.

Сподіваюсь, так і буде. Розумію, такі висновки можуть бути пов'язані з практичними розрахунками розвідок відповідних країн. Процес протидії РФ –складний. Крім воєнного компоненту, включає санкції, міжнародний тиск, ізоляцію, зменшення впливів РФ на інші країни. По всіх фронтах тривають процеси. Ми на бачимо в єдиній картинці. Із засновків відповідні структури роблять висновки, які озвучують політики та військові.

Те, що задумав Володимир Путін, підтримали більшість росіян. Проте затія виявилася провальною для самої Росії. Там залишаються сили, які не зацікавлені в продовженні конфронтації з Заходом. Цією війною режим зруйнував усі підвалини, на яких стояла РФ – торгівля енергоресурсами, купівля за валюту західних технологічних інновацій та накопичення багатства еліт, які воліли тратити гроші на тому ж Заході. Усе це обвалилося.

Вони намагаються робити гарну міну при поганій грі кажучи, що зможуть все витримати і виграти, треба лише згадати "Велику вітчизняну війну". Але забувають, що в Другій світовій перемогли за рахунок партнерства з Заходом та лендлізу зі США. Зараз не той час. Перемагає не той, хто може закритися, а той, хто має доступ до передових технологій. А це передбачає кооперацію. Можна жити як КНДР у закритій системі, але це шлях в нікуди.