"На окупованих територіях Росія ставить небезпечний психологічний експеримент" – Вікторія Романюк

Російська пропаганда незмінна, якщо згадати головні наративи з 2014 року. 2016-го експерт Євген Федченко написав статтю про кремлівську пропаганду. Він виокремив 18 основних меседжів.

Серед них: "Україна – фашистська держава", "Україна – failed state", "Росія не окупувала українські території і не причетна до війни, а захищає своїх, російськомовних, "русский мир", "НАТО, США та ЄС провадили діяльність в Україні, а самі українці не хочуть воювати проти Росії й інтегруватися із цими структурами", "західні сусіди мають територіальні претензії до України – Польща, Угорщина, Румунія", дискредитація української армії.

З лютого цього року основна рамка пропаганди зберігається і лягла в основу ідеологічного контексту, який Путін використав для обґрунтування вторгнення. Коли говорив про "українських фашистів", що Україна – штучна держава тощо, то лише повторював старі тези російської пропаганди. Зараз стару рамку доповнили нові теми й сюжети.

За останні два роки перед війною активізувалася тема американських і західних біолабораторій в Україні й біологічної зброї, яку начебто Захід розробляє на нашій території. Бачимо фейки, що "Німеччина організувала в Україні біолабораторії з виготовлення зброї", що "національну колекцію мікроорганізмів України вивезли в Пентагон", що "США зробили біолабораторії, які росіяни знайшли в Маріуполі та інших містах".

Якщо говорити про наративи за час вторгнення, росіяни розвинули тему біженців: "Росія допомагає біженцям з українських територій". Також тема дискредитації українських біженців у Європі. Це зараз в росіян топтема. Багато жартівливих, безглуздих, брутальних фейків. На зразок: "українці в Іспанії спалили російський прапор і спричинили пожежу в лісі, через що згоріли 41 гектар лісів" або "повії в Нідерландах – це українські біженки", або "німці забирають українських дітей у біженців, бо ті щось не так роблять". Майже щотижня бачимо такі історії, де в різних форматах дискредитують українських біженців.

З одного боку, хочуть показати, що українці – невдячні й грубі хами. З іншого, багато історій про зневагу до українців. Розуміємо причини. Для Росії масове гостинне прийняття українців в ЄС стало несподіванкою. Євросоюз утілив масштабну підтримку. Росіяни на свій манер намагаються змінити ситуацію.

Ще один новий наратив – дискредитація світової підтримки постачання зброї. Росіяни говорять про українську контрабанду західної зброї. Що нібито через Україну європейські чиновники прогнозують зростання наркотрафіку. Бо кримінальні організації хочуть використати нас як шлях, що зброя – неефективна й мотлох. Ця тема небезпечна, бо розрахована не на російську чи українську, а на західну аудиторію. У демократіях лише підтримка населення дозволяє їхній владі військовим чином підтримувати Україну. Багато відповідних фейків емоційних з'являється в соцмережах, медіа, меседжі проникають на сторінки видань, навіть серйозних.

Ще одна нова тема – світова продовольча криза й продаж українського зерна. Вона пов'язана з блокуванням українських портів. Після зернової угоди РФ пробує показати, що не винна. Що Україна є її причиною, що українське зерно – неякісне, непридатне для людей, що Захід спеціально хоче звинуватити в усьому Росію.

Також ядерна енергетика. Чорнобильська й Запорізька АЕС зараз найболючіші. Росія намагається дискредитувати українську енергетичну систему. Історія тягнеться з 2000-х, активізувалася в 2014-2016 роках. Вона була пов'язана з переходом України на американське паливо Westinghouse. Раніше РФ говорила, що українські АЕС не можуть перейти на це паливо, бо запроектовані саме на російське, хотіли всіх у цьому переконати.

Також нав'язували думку, що українська ядерна енергетична система в жахливому стані, що є небезпекою для світу. Маніпулювали темою катастрофи на ЧАЕС. Говорили про міфічні викиди в атмосферу з наших АЕС, посилення радіоактивного фону. Зараз формують думку, що, мовляв, захоплення ЗАЕС – не окупація, а порятунок для світу. Бо вона начебто була в жахливому стані, не модернізувалася, і росіяни привезли важливих фахівців, які її врятують. Це потрібно російській аудиторії, щоб закріпити міфи, чому Росія це робить.

Ще одна тема – підтримка України західними партнерами. Це гойдалка. З одного боку, вони розповідають, що підтримка постійно слабшає, що ми вже стали їм нецікаві. З іншого, що насправді в Україні воюють американці, що росіяни матимуть справу винятково з ними, бо США – учасник цієї війни.

Усі теми мають дегуманізувати Україну й українців. Якщо записати їх у рядок, то одна історія загрозливіша за іншу – контрабанда зброї, наркотрафік, світовий голод, ядерна небезпека. Загрозливі речі для споживача інформації. Вони мають створити відчуття максимальної небезпеки, що йде від України. Створити враження надзвичайної ситуації навколо "української кризи". Це загальна тенденція пропаганди від початку масштабного вторгнення.

 

Росія впродовж восьми років масової пропаганди сформувала на Заході екосистему брехні з організацій, людей, платформ, куди залучила офіційні інституції, міжнародні організації, як-от Аmnesty Іnternational, куплених політиків і журналістів, фабрики ботів і тролів. А ще "корисних ідіотів" з-поміж лідерів громадської думки, які намагаються в своїх інформаційних бульбашках просувати ті чи інші кремлівські ідеї.

Паралельно в Україні й країнах Заходу виробили протиотруту проти російського вірусу. Тепер не така велика проблема, як вісім років тому, довести, що впливова міжнародна організація може бути нечистою на руку й грати на користь Кремлю.

Про тролів. На цьому тижні росіяни знову розганяли фейк, що німецький канцлер Олаф Шольц – онук генерал-лейтенанта військ СС Фрідріха "Фріца" фон Шольца. Поширювали колаж, де обидва зображені поруч. Фейк виник 2001-го. Імовірно, його зробили під вибори. Ще тоді німецька преса проаналізувала біографії обох і все спростувала. Виявилося, Фріц не мав дітей, тож Олаф не міг бути його онуком. "Німецька агенція друку" все розклала по полицях, показавши біографії обох. Наступна поява фейку припала на 5 березня цього року. Її поширив соратник Путіна Євген Пригожин, відомий як "повар Путіна" і засновник "фабрики ольгінських тролів". Наступний виток – зараз знову масово поширюють у соцмережах через військову допомогу Україні.

Бачимо, як безглузда вигадана інформація циркулює в інформаційному просторі понад 20 років. Працює і заходить. Росіяни довго й добре готувалися. Якщо цю історію розглядати з погляду наративів, теж буде тема фашизму, "німецькі фашисти допомагають українським".

Вона продовжує працювати на різні фронти. Наприклад, теми зі зброєю чи зерном свідчать, наскільки Росія намагається просувати свої ідеї. Проте з 2014 року російську дезінформацію на різних рівнях обговорюють на Заході. Були різні кампанії, інституції працюють, аналізують теми Росії, України. За роки сформували ефективні інструменти протидії.

Проте основна характеристика пропаганди – її систематичність. Це базова небезпека. Поки Росія щоразу повторювала дурню і їй ніхто не протистояв, усе працювало. Не було протидії, контраргументів. Усі вважали, що так і має бути. За останні вісім років з'явилося багато кампаній, досліджень з протидії російській дезінформації. Виробилася протиотрута.

Інформаційний фронт у нас гарно опрацьований на рівні суспільства, держави й законодавчих ініціатив. Пропаганда – це не про раціональні впливи, а про емоційні й психологічні. Вона діє на людей як масовий гіпноз. Коли ми заряджені єдиною спільною ідеєю перемоги над ворогом, віримо, що в єдності сила, що все зможемо, нас важко здолати. Але коли людина залишається на одинці із собою, відчуває внутрішній страх, гіпноз діє. Наприклад, на людей на окупованих територіях.

Важко говорити про критичне мислення, медіаграмотність і фактчекінг на окупованих територіях. Там допоможуть тільки ЗСУ. І що швидше, то краще. Бо кожен день і місяць, упродовж якого там у неволі люди, росіяни руйнують їхні душі, забивають голови дітям і дорослим параноєю. Це для нас небезпечно, бо люди живуть у страху, важких психологічних та емоційних умовах.

Те, що Росія робить у Маріуполі й на інших окупованих теренах, – небезпечний психологічний експеримент, про який мало говоримо. Частіше дискутуємо про пропаганду, але мало про психологічні впливи, які здійснюють росіяни: стирання нашої історичної пам'яті, ідентичності, мови, знищення культури та її матеріальних слідів. Людям завдають сильних психологічних травм.

Там були не тільки насильство й пропаганда, але теж інформаційний вакуум. Це те, що росіяни роблять на всіх окупованих теренах після 24 лютого. Перше – вимикають українське телебачення та зв'язок. Відсікають доступ до будь-яких українських джерел інформації, ізолюють інформаційний простір і наповнюють винятково пропагандистськими речами. Людина під тиском втрачає зв'язок з реальністю.

Цікавими є методички, які знаходили наші військові на звільнених територіях. На запитання, чи окупанти прийшли надовго, їм рекомендують відповідати, що назавжди. Психологічно це має означати для людини, що вона не має вибору. Бо якщо ці люди назавжди, то "мене ніхто не врятує", а в мене дитина й мушу жити. Тому краще співпрацювати з окупаційною владою, пристосовуватися, змиритися з новою дійсністю. Особа не має зв'язку з нашими, нікому її підтримати й починає вірити в різні нав'язані речі, намагається адаптуватися.

Після перемоги на територіях, які окуповані після 24 лютого, можна швидко повернути. Маріуполь, Херсон, частини Запорізької та Харківської областей, які зараз окупували – там не буде проблем.

Хто вісім років в окупації на Донбасі – складніше. Там уже немає людей, які були 2014 року. Багато хто виїхав, приїхав. Населення докорінно змінилося.

Що робити з росіянами, то на них може подіяти лише трибунал на зразок Нюрнберґу й глобальна демонстрація їхньої провини. Спроби переконати психологічно вже не спрацюють. Більшість продовжить підтримувати Путіна та його імперську геноцидну політику.

Окрема розмова – чому. Хтось не хоче визнавати, що вони не мають рації. Хтось не хоче вірити, що їхні сини чи чоловіки ґвалтівники й убивці. А хтось просто вісім років дивився телебачення й живе в інших реаліях. Можливо, допоможе лише світове визнання їхньої ганьби.

Примітна історія із забороною віз для росіян у ЄС. Лише після того, як країни Європи сказали, що можуть заборонити їм в'їзд, серед росіян розпочались якісь рефлексії. Принаймні в ліберальній частині суспільства. Виникли обурення, дискусії. Коли стирали з лиця землі Маріуполь, десятки тисяч гинули в своїх домівках, умирали діти в Харкові чи Миколаєві, їх це не хвилювало. Для них важливо лише, коли світ реагує щодо кожного з них особисто. Коли мають персональні втрати. Неможливість в'їзду в ЄС для росіян більша проблема, ніж те, що їхні чоловіки й сини масово вбивають і ґвалтують.

Лише такі речі, як-от глобальна поразка, величезні економічні негаразди чи міжнародний трибунал можуть вплинути.

Сьогодні звучить дедалі більше закликів, щоб визнати їх злочинцями на рівні з політичним керівництвом і російськими військовими.

Одразу після приходу до влади Путіна. Спочатку була м'яка й непомітна пропаганда. Пам'ятаємо фільм "Брат-2" із цитатою до українців-бандерівців, що "ви нам ще за Севастополь відповісте". Це маленький епізод, через який фільм у нас заборонили. "Тарас Бульба" про єдність українців і росіян. Тема України почала з'являтися в російських токшоу.

Це слово в слово повторює головні нинішні наративи російської пропаганди, але тоді ще ніхто не сприймав їх як загрозу. Усі казали: "культура поза політикою". Усе сприймалося інакше. Але Росія ставала дедалі агресивнішою після революції 2004-го, а надто після подій 2013-2014 років. До 2014 року в Україні активно працювало Россотрудничество, спокійно насаджували ідеї "русского мира", діяла російська м'яка сила. Тоді багато хто не розумів, що це пропаганда. Говорили, що це культура, мистецтво.

Коли перебуваємо в стані війни, маємо особливо ретельно фільтрувати інформацію, відкидати сумнівні, підозрілі джерела. Наскільки б це не звучало банально, але треба довіряти офіційним джерелам, сайтам, організаціям. Цікаві пабліки й чати, де можемо весело провести час, можуть наражати на небезпеку.

Друге, треба вимкнути емоції, бо пропаганда завжди діє на них. Тим паче, ми втомилися від війни, перебуваємо весь час у стресі, нервовій напрузі. Тому вразливіші до неправдивої інформації і фейків, ворожих маніпуляції.

Третє, потрібно вмикати критичне мислення на рівні прочитання чи прослуховування інформації. Дивитися, хто автор, коли оприлюднена новина чи стаття, наскільки оцінка в ній збігається з фактами в офіційних джерелах. Чи є згадування конкретних свідків, офіційних осіб, інших стейкхолдерів, які можуть підтвердити інформацію. Якщо немає, не варто поширювати, довіряти й читати, щоб не засмічувати мозок.