"Росія – країна принижених і тих, кого принижують" – Петро Померанцев

Думки у виданні The New York Times старшого наукового співробітника Інституту SNF Agora Університету Джона Гопкінса Петра Померанцева

Валентина розповіла мені, що невдовзі після того, як російські війська прийшли в Ягідне, її село на півночі України, до неї в туалет зайшов високий солдат. Вона спитала його, що росіяни роблять в Україні.

"Ми хочемо, щоб ти була з нами, щоб була з Росією", – сказав він.

У Ягідному "перебування з нами" означало: російські солдати загнали близько 300 жителів села до підвалу під школою поряд зі своєю артилерією, перетворивши на живі щити. Найстаршому селянинові було 96 років. Вони протримали мешканців села в підвалі близько місяця. І 10 людей померли, бо росіяни не дали належної медичної допомоги. Інші, зокрема Валентина, пенсіонерка, яка живе сама, залишилися у своїх будинках, які російські солдати пограбували в пошуках грошей й поживи.

Я поїхав у Ягідне в середині квітня, невдовзі після того, як його звільнили українські війська. Село не є незвичайним прикладом жорстокості. Упродовж усієї війни "бути з нами" стало синонімом звірств – масові ракетні удари по школах, будинках і лікарням, зґвалтування і страти мирних мешканців. Воно також стало синонімом приниження.

Принизити когось означає використовувати свою владу над ним, змушуючи його почуватися нікчемним і залежним від вас. Російські війська мають намір принижувати українців, позбавивши їх права на незалежність і права ухвалювати рішення. Ця війна – акт імперіалізму, колоніальна війна, спрямована на те, щоб знищити право іншого народу на існування та поневолити його. Але це не будівництво імперії в сенсі холоднокровно обдуманого плану територіального надбання. Це черговий акт у будівництві імперії приниження імені Володимира Путіна.

Глава Росії хоче, щоб світ повірив, що його країна керується об'єднувальними ідеями, культурою гордості й консервативними цінностями, винятковістю та гордою ізоляцією. Насправді путінська Росія не має цілісної ідеології, це просто купа протиріч – ностальгія за СРСР і культурна зарозумілість, яка прославляє Російську імперію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Росія спрямовує дезінформацію туди, де вже сильні антизахідні настрої" – Девід Патрікакос

Успіх Путіна на посаді глави РФ якийсь час ґрунтувався на його здатності відміряти росіянам щоденні приниження, а потім діяти так, ніби він відчуває їхній гнів так само, як і вони, ніби він один знає, куди його спрямувати – на Захід, у сторону України, куди завгодно, тільки не в сторону Кремля.

Але коли Путін намагається пояснити, чому Росія напала на Україну, він вагається між різними виправданнями. У червневій промові порівняв себе з Петром І, який виконував місію розширення російських земель. Іншим разом заявив, що "ми не мали іншого вибору", окрім як напасти, і це повідомлення нескінченно повторювали на телебаченні.

Путін любить розігрувати обидві сторони драми приниження – від обурення скривдженого російського обивателя до косплея Петра І. Це дозволяє апелювати до почуття приниження, яке глибоко вкоренилося в росіянах, яке сам Кремль нав'язує людям, а потім його компенсувати. Ця вистава, яка повторює цикл принижень та агресії, визначає досвід життя в Росії, а тепер і сцен в Україні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Потенційні наступники Путіна: як усунути главу Кремля

Коли в травні Росія відступила з України, щоб перегрупуватися та розпочати другий етап на сході, вона втратила понад 10 тис. військових і величезну кількість техніки. Майже всім стало зрозуміло, що зазнала великої поразки.

У наступні тижні Путін і його генерали були цілком задоволені тим, що продовжували посилати війська на передову як гарматне м'ясо. Кремль не оголошував загальнонаціональної мобілізації, яка непопулярна, але мав ініціативи щодо заохочення призовників. Велика кількість загиблих серед солдатів – етнічні меншини. Вони займають передові позиції в смертності в непропорційно великій кількості.

Путін у промовах часто використовує слова про "сім'ю", вважаючи Росію старшим братом інших країн. Це риторичний прийом, який використовує щодо України. Україна – блудний родич, який має повернутися до родини, знову має бути "з нами".

І є багато членів цієї великої та складної родини. За словами жителів Ягідного, у їхньому селі були росіяни й тувинці. Валентина каже, що це п'яні, голодні тувинці грабували її будинок і розірвали картини на стінах. Місцеві пам'ятають, як росіяни стверджували, що були там, щоб "захистити" українців від солдатів азіатської меншини, хоча всі вони були частиною однієї армії. Це расистське уявлення не слід плутати з реальним розслідуванням того, хто відповідає за злочини щодо цивільних.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Кремль використовує військовополонених для шантажу" – комунікаційна директорка "легіонерів" Абігейл

Тувинці – азійська меншість з найбіднішого регіону Росії. Вони були буддистами, кочовим народом. Радянський режим здобув контроль над регіоном у 1920-х і 1930-х, перш ніж включити його до складу СРСР 1944-го. Совіти змусили кочівників жити в колгоспах, відмовитися від буддійських вірувань і традицій. Опір придушили – 8% тувинців постраждали від репресій, висилань і розстрілів. Сьогодні в тувинській громаді хронічний алкоголізм і неповні сім'ї – 68% дітей народжені поза шлюбом.

Тувинці – не єдиний колонізований народ, якого РФ використовує в Україні. Чеченці, етнічна меншина з Кавказу, використовуються російською армією для раптових нападів ізалякування мирних жителів.

У "сім'ї" етнічні росіяни відомі як "старші брати", але це не означає, що вони позбавлені принижень. Бюрократи й мєнти плгрожують і підкуповують громадян і бізнес.

У цій системі навіть магнати мають жити з невпевненістю, що хтось, хто ближчий до Путіна, ніж вони, може завтра відібрати все їхнє багатство. Культура приниження засіла глибоко увсуспільстві. Сексуальні домагання – звичайна справа. Закон 2017 року декриміналізував деякі випадки домашнього насильства щодо дітей і жінок. Екстремальна дідівщина досі поширена в армії.

Фігура батька в сім'ї авторитарна. Понад три чверті росіян вважають, що їм потрібна "сильна рука", щоб керувати країною. Це поширена фраза, яка позначає лідера, який одночасно захищатиме й жорстоко дисциплінуватиме свій народ, і яку кремлівська пропаганда часто використовує для опису Путіна.

Може, опис Російської імперії як сім'ї справді доречний. Глибоко нещаслива й ображена сім'я, у якій травми нашаровуються на травми, й одні члени страждають більше, інші менше, але страждають усі. Ті, хто не в може піти, не хочуть, щоб хтось тікав.

Після захоплення Росією 2014 року сходу України Кремль перетворив райони Донецька й Луганська на радянську карикатуру з молодіжними групами, парадами з радянськими прапорами й маршами полонених українських солдатів на вулицях. Цього разу в Україні Росія повторює радянські масові депортації, арешти й насильницькі зникнення представників інтелігенції та активістів, які підтримують український суверенітет. Принижені люди знову розігрують старі травми. Ми не дозволимо вам піти в майбутнє, каже Кремль українцям, ми хочемо, щоб ви застрягли в минулому, яке нам самотужки не здолати.

Кремлівська пропаганда успішно сублімує почуття приниження на Захід. За словами Дениса Волкова, директора "Левада-центр", з 2014-го, росіяни заявляють, що якби не Україна, Захід знайшов би інший привід, щоб принизити Росію за допомогою санкцій та інших кроків. Останнє дослідження "Левади" показує, що 75% росіян підтримують війну. Ця підтримка більше стосується людей, настільки розчавлених державою, що слідують за усім, що вона їм каже робити, стверджує соціолог Лев Гудков.

У дослідженні приниження сучасний англійський психоаналітик Адам Філліпс пише в London Review of Books, що для психічного виживання принижених їм необхідно "принижувати інших, змушувати інших зазнавати страждань, перетворити травму вразливості на тріумф всемогутнього контролю". Злочинець насолоджується садизмом. Жертва, щоб упоратися з приниженням, може навчитися отримувати від цього задоволення і стати мазохістом, перш ніж стати садистом щодо інших.

Маніпулювання Путіна циклом принижень та агресії – невіддільна частина його психологічної хватки над Росією.

Кремль уникає будь-яких припущень, що він джерело будь-якого болю, зараз чи в минулому. Росія не має великих суспільних меморіалів у вигляді музеїв чи фільмів, статуй чи відкритих архівів, які б свідчили, як СРСР по-садистськи вбивав своїх громадян у ГУЛАГу, колонізував і репресував інші території та народи. У Росії звеличують Сталіна як "ефективного менеджера".

Росія – не єдина країна з історією колоніалізму та внутрішніх репресій. Але в інших країнах ці історії зазвичай є частиною активних дебатів. У Росії в мейнстрімному дискурсі немає нічого, що намагалося б осмислити минуле, взяти на себе відповідальність за нього або уявити інший шлях уперед.

Щоб Росія мала шанс дійти згоди із собою, необхідно буде протистояти цій історії та донести її до громадської свідомості. Через телепередачі, суспільні меморіали й освітні проєкти. Але визнання своєї ролі в цьому циклі приниження і агресії блокується культурою приниження. Принижені відчувають, що вони не мають свободи дій, то чому вони мають відчувати відповідальність?

Загрозу, яку представляє Росія для України й світу, треба пом'якшити вже зараз. Путін нещодавно заявив, що є лише два типи країн: "Або країна суверенна, або колонія". Це логіка внутрішнього приниження, що проектується на геополітику. Для тих, хто хронічно принижений і принижує інших, неможлива ідея, що є великі й малі країни, які можуть мати права. Для нього світ поділений на тих, хто домінує, і тих, над ким домінують.

Путін не просто намагається зламати Україну, він використовує енергетичну залежність, щоб змусити європейців схилити коліна перед вимогами Росії, і тримає в заручниках в українських портах понад 22 млн. тонн зерна, якого потребує світ.

Перед лицем таких погроз може з'явитися спокуса спробувати задобрити Росію. Редакція The New York Times писала, що Україні, імовірно, доведеться піти на територіальні компроміси. Президент Франції Еммануель Макрон сказав, що Заходу слід уникати приниження Росії. Такі пропозиції помилкові – почуття приниження в Росії внутрішнє, а не нав'язане їй. Пестити путінський режим, означає брати участь у його циклі. Якщо ви прагнете стійкої безпеки й свободи, не можна потурати жорстоким партнерам і хижакам. Єдиний варіант – обмежити їхні джерела залежності.

Для України це означає захищати свій суверенітет на полі бою, і коли дійдуть до переговорів, переконатися, що вона в позиції сили. Для цього США та інші союзники мають продовжувати озброювати Україну. Перестати це робити чи знизити темп – запросити до ще більшого насильства й жорстокої поведінки.

Для Європи це означає визволення від енергетичної залежності. Хоча це може бути дорого в короткостроковій перспективі, у довгостроковій означатиме справжню економічну безпеку.

Для світу це означає, що ми більше не будемо так сильно залежати від постачання продовольства з Росії, і Україна зможе знову експортувати власне зерно й добрива. Угода, про яку домовилися дві країни, щоб Україна відновила експорт зерна, є довгоочікуваною подією, але вона показала крихкість світової залежності від доброї волі Росії. Особливо після того, як російські ракети завдали ракетного удару по Одесі через день після укладання угоди.

Переклад Gazeta.ua

×