В Баку пройшов чисельний мітинг опозиції. Несподівано. Економічний ріст і впевнена зовнішня політика не компенсують незадоволення від авторитарного способу правління династії Алієвих. Свобода не остання серед потреб.
Ситуація, яка складається в Азербайджані є наслідком ряду регіональних та глобальних геополітичних тенденцій, що визначають хід розвитку подій, починаючи з кінця 80-х років ХХ ст. Азербайджан зазнав принизливої військової поразки від самопроголошеної республіки Арцах (Нагорний Карабах). Фактично ж війна точилась між азербайджанцями та вірменами Закавказзя. В конфлікт було втягнуто цілий ряд новостворених держав - колишніх радянських республік. Вірмен підтримала впливова діаспора, в тому числі в Москві. Росія врешті підтримала вірменську сторону, стримавши Туреччину, яка була готова втрутитися в конфлікт. Азербайджан втратив Нагорний Карабах та ряд прилеглих районів. Досі актуальною є проблема біженців. Протягом конфлікту відбувались жахливі військові злочини проти мирного населення, справжні етнічні чистки. Жодна зі сторін не уникла цього, на жаль.
Політична криза, яка стала наслідком поразки у війні повернула вплив найвідомішому азербайджанцюСРСР, колишньому члену Політбюро ЦК КПРС Гейдару Алієву. Він мобілізував країну на відновлення потенціалу, підняв її з економічної, політичної, військової, духовної руїни.
Його курс після його смерті (а прожив він довго) підтримав його син Ільхам, який отримав чудову освіту (Московський державний інститут міжнародних відносин), працював дипломатом в Європі. Передача влади відбулась попри спротив опозиційних партій, які не мали широкої підтримки. Політика Ільхама Алієва спиралась на ефективне використання природних багатств Азербайджану - нафти й газу. Темпи економічного зростання в цій країні навіть в кризові 2008-2009 роки сягали 7% річних. Велика увага приділялась інфраструктурі, оборонній сфері, залученню інвестицій. В Азербайджані присутні світові гіганти нафтовидобутку. Ця країна розглядається США як надійний партнер в регіоні (навіть як плацдарм в разі конфлікту з Іраном). Останнім часом в Азербайджані все частіше лунають заклики до реваншу і силового повернення територій, які контролюються вірменами попри фіксацію такого їх статусу до завершення переговорного процесу (який триває вже майже 20 років і знаходиться в глухому куті). І слід відзначити, що президент Алієв не уникає войовничої риторики, прямо заявляє про готовність і спроможність переозброєної і добре фінансованої за рахунок нафтодоларів армії "розрубати" Карабаський вузол. Спостерігалась консолідація переважної частини суспільства навколо лідера країни, політика якого асоціюється зі зростанням та процвітанням Азербайджану. Проте останні тенденції, які увійшли в історію під назвою "Арабської весни" дають, очевидно, новий шанс опозиційним силам в спектрі від націоналістичних до ліберально-демократичних партій та рухів вийти з маргінального стану і на хвилі моди на повалення здавалося б вічних і незборимих авторитарних лідерів, похитнути позиції Ільхама Алієва.
Попри очевидні ознаки авторитаризму, політика Алієва вважалась завжди передбачуваною та відповідальною. Сам він пояснював спадковість влади в країні особливими умовами, що склалися внаслідок випробувань кінця ХХ ст. та політичними традиціями його народу. На останніх виборах (2008) його підтримало майже 89% виборців країни. Думаю, що і зараз підтримка є великою. Але 10% рішучих громадян можуть переломити ситуацію. Згадайте більшовиків в 1917-му.
Попри те, що пішла мода на повалення, в Україні подібних явищ і настроїв не спостерігається. Гумільов би пояснив це відсутністю пасіонарного заряду. Я в чомусь погоджуюсь з ним. Ми витратили його в 2004-му. Додайте розчарування в опозиційних політиках (в політиках взагалі). Нові протести будуть, але це мають бути нові форми. Нова якість громадської активності. Наша проблема також в демографії, арабська весна = демографічний вибух + незалежні джерела інформації про країну і світ (інтернет та Аль-Джазіра).
2 
1
Коментарі
8