Булінг у школі: поговорили й забули - чи таки почнемо щось робити

Випадок у Білій Церкві з побиттям дівчинки сколихнув суспільство. Це кричуща ситуація, яка вимагає не лише реакції з боку правоохоронців, а зміни ставлення соціуму до самої теми знущань у школі. Що можна зробити, щоб убезпечити наших дітей?

Глибоко реагуючи на якісь новини чи відео в інтернеті, не забуваймо, що великою мірою наша реакція викликана тим, що нам це показали в принципі, а не через якесь своє особливе відношення до проблеми, яку ця новина відображає.

Справедливо співчуваючи дівчинці із відео з побиттям, ми одночасно не відчуваємо абсолютно нічого до інших сотень дітей, які конкретно зараз в межах країни піддаються булінгу у різних його формах, тому що ці знущання не зняли на відео і не показали нам в інтернеті. Не пощастило їм. Ми про них навіть не думаємо.

І це дещо підважує щирість нашої емпатії, бо насправді нас більше переймає справедливість і невідворотність покарання, як жителів країни, яка потерпає від несправедливого нападу і має дуже небагато шансів для відновлення справедливості і покарання нападника. Таким чином ми просто каналізуємо накопичений гнів у зручний момент, який принесли нам соцмережі.

Варто запитати себе чесно - якщо мене донедавна взагалі не обходила тема булінгу, я не донатив громадським організаціям, які займаються цією темою, не дуже говорив про це зі своїми дітьми, не питав учителів у школі як з цим справи, то чого це я сьогодні раптом зробився таким полум'яним правозахисником? Що рухає моїми емоціями? Було б добре, якби у результаті цього масового кейсу в суспільстві трапиться хоч якась невеличка хвиля діалогів з дітьми на цю тему, і не тільки як з можливими жертвами булінгку, а як і з імовірними булерами.

Ми усі пройшли підлітковий вік і бачили багато чого схожого, або й гіршого, просто тоді не було смартфонів. Багато хто носить дотепер у собі травми від переслідування у дитинстві, а ті, хто переслідував і знущався - виросли і щасливо живуть своє життя. І цілком імовірно, що спостерігають зараз це відео і вимагають жорстокого покарання для злочинців і їх батьків.

Про батьків окремо. У коментах вигул сотень білих пальт з коментарями, що це все винні батьки і виховання таке у них гівняне, а от у них і з їхніми дітьми такого б ніколи не трапилось. Ну, по-перше, ха-ха. Спитайте своїх знайомих, у кого є діти підліткового віку 15-16-років, наскільки добре їм вдається контролювати їхню поведінку і чи всі вони точно упевнені, що їхня дитина ніколи не візьме участі у схожому правопорушенні. Або й не брала вже, просто нікому про це невідомо, бо, нагадаю, сотні жертв булінгу проживають це мовчки. Підлітковий вік - це мінне поле, через яке не всім учасникам виховного процесу вдається пройти безпечно.

А по-друге, у вихованні вже майже дорослого підлітка беруть участь не тільки батьки, а й соціум загалом. Це не трирічна дитина. Дуже, знаєте, дивно очікувати від дітей під час війни зразкової поведінки, коли насилля нормалізоване довгою і жорсткою війною, бити ворога нормально, а батьки їхні на війні і не всі мають можливість стежити за дорослішанням своїх дочок і синів. Так, сьогодні он поліція виступила з деталями розслідування і з'ясувала, що якась частина батьків правопорушників також воюють. Така от складна у нас реальність. Та і завжди була, зрештою.

Окрім невідворотності покарання, було б добре ще якось вникати у суспільні проблеми до настання важких наслідків, щоб їх мінімізувати. Уникнути не вдасться ніколи, а от вплинути на кількість - дуже навіть. Бо проблем у суспільстві у нас все більшає, суспільство кришиться і втрачає орієнтири. Спостерігати за цим всім, чесно кажучи, доволі сумно.

Оригінал