Україна-Білорусь: час вмикати "м'яку силу" заради спільної безпеки

30-річне правління Лукашенка перетворило Білорусь на концтабір, де будь-які спроби висловити протест проти тиранії путінського посіпаки можуть закінчитися у в'язниці, люди зникають безслідно, а протести проти фальсифікації президентських виборів у 2020 завершилися масовими арештами, тортурами й убивствами. Тисячі білорусів опинилися у вигнанні, понад 1000 - воюють на боці України. І ані ми, ні ціла Європа не будемо почуватися в безпеці, доки біля керма держави, з якою в нас понад 1000 км спільного кордону - перебуває схиблений на владі диктатор. Як це змінити?

Почни спочатку. Нотатки "білоруського експерта".

Саме "білоруським експертом" мене нещодавно назвали в кулуарах поважного заходу. Ніде правди діти - я не перший рік цікавлюся подіями у Білорусі та білоруській спільноті за кордоном. І низка останніх надзвичайних подій мене обходить і зачіпає.

Наприкінці 2022 року я публічно запропонував формулу "Без демократичної Білорусі немає безпечної Європи". Її радо підхопили діячі білоруських демократичних сил (мені не шкода), проте є і тривожні тенденції: у березні 2024 року на конференції Кастуся Калиновського у Сеймі Литовської Республіки про ситуацію у Білорусі з усіх гостей акцентовано говорив лише я. Наводжу цей приклад для розуміння ситуації.

Ми маємо на сьогодні:

- Понад 30 років правління Лукашенка, особистий кремлівський налигач якого стає дедалі коротшим;

- Співучасть Білорусі в агресії зіпсувала білорусько-українські відносини, у Литві ворожі їй спецслужби вправно розігрують карту "литвінізму", Польща реагує переважно реактивно, а не проактивно;

- Сотні тисяч білорусів (точна цифра невідома), які залишили Батьківщину після протестів 2020 року та осіли здебільшого в країнах Європейському Союзу;

- Понад тисячу білоруських добровольців, які зі зброєю в руках захищали Україну від російської навали, десятки з них загинули;

- Дошкульні удари по позиціях білоруської еміграції (депортація з В'єтнаму колишнього калиновця Василя Веремейчика, вимушене закриття через деанонмізацію низки джерел телеграм-каналу "Білоруський Гаюн", таємниче зникнення спікерки Координаційної Ради демократичних сил Білорусі Анжеліки Мельникової.

Зникнення Мельникової - це не тривожний дзвіночок, а набат для противників Лукашенк - звісно, якщо вони себе такими вважають і готові виходити за межі статусу спаринг-партнерів чинного в Білорусі політичного режиму. Ця подія - набагато більш показова за проведення опереткової інавгурації Лукашенка на посаді президента Білорусі 25 березня, у День Волі. Створена під час серпневої конференції "Нова Білорусь" модель "координаційної монархії" себе не виправдала, а очевидне зменшення фінансування з боку західних донорів поки не підштовхнуло біло-червоно-білий табір до більш активних дій.

Доки в Білорусі не постане хоча б пострадянська демократія, з відомими недоліками та проблемами, її сусіди не можуть бути спокійними. Авторитарний за своєю природою Лукашенко у власних ітераціях заради збереження влади буде і надалі відігравати роль геополітичного денщика Путіна. Кремль сприймає Білорусь як "білоруський балкон", який дозволяє створювати військово-політичну загрозу для України, Польщі, Литви. Постає логічне питання: як сприймають Білорусь у Литві, Польщі, Україні? Чому за п'ять років після створення Люблінського трикутника, питання Білорусі так і не постало на порядку денному активності учасників цього проєкту?

Переконаний, що саме транзит українського досвіду є корисним для білоруської спільноти. Наші реформи, будемо відверті, були далекими від ідеальних, проте Україна залишається найближчою за розумінням до Білорусі. Це, звісно, якщо ми не хочемо віддавати Білорусь повністю під контроль Кремля. Тому потрібно бути креативними у питанні поширення власного досвіду, уникаючи менторських ноток.

Питання децентралізації, національного відродження, декомунізації можуть стати підгрунтям для ефективної співпраці. Стипендії для білоруських студентів, вивчення історії та мови Білорусі в українських університетах, переклад та видання книжок білоруських авторів в Україні - все це лежить на поверхні, це мастхев "м'якої сили" у підходах до сусідньої держави, з якою Україна має понад 1000 кілометрів спільного кордону. Який сьогодні виглядає наче лінія фронту, щоправда, без активних бойових дій.

Що у цій ситуації можна порадити насамперед громадянам Білорусі, які опинилися за кордоном? Мої поради - не істина в останній інстанції, проте позиція людини, яка намагається розуміти білорусів:

1. Оперативно створити "міф 2020 року", доки безпосередні учасники протестів остаточно не асимілювалися в країнах перебування, транслювати його на Білорусь всіма доступними каналами комунікації.

2. Провести аудит діяльності органів білоруських демократичних сил, змінити модель управління на таку, де роль представницької демократії буде більш значущою.

3. Визначити себе як опозицію Лукашенку, щонайменше, тих, хто посідає зараз публічну позицію щодо ситуації в Білорусі.

4. Напрацювати алгоритм поширення "білорушчини" через громадян РБ у вигнанні на білорусів, які залишаються всередині країни.

5. Взаємодіяти з сусідами у питанні завершення формування політичної білоруської нації.

6. Усвідомити глобальний (через масову еміграцію) характер білоруської політичної нації, використовувати його.

7. Створити Агентство розвитку Білорусі, яке опікуватиметься стратегічними питаннями перспективного розвитку країни:

- Запропонувати алгоритм приватизації державної власності та створення програм економічного розвитку;

- Перетворити гасло "Живе Білорусь!" на формулу європейської безпеки;

- Повернути питання військово-політичного нейтралітету та європейського вибору до політичного дискурсу.

Починати спочатку завжди важко. Проте білоруська спільнота все ще зберігає можливість для швидкої реанімації та самовідновлення - попри несприятливу ситуацію всередині Білорусі. Але відсутність реальних перетворень у активності біло-червоно-білих спричинить до поглиблення кризи.

Gazeta.ua