Повибачались - розходимось? Чому спускають на гальмах зневагу до України

Обурення випадком, коли молодики в центрі Києва голосно ввімкнули гімн Росії - зрозуміле. Але далі - що? Цілком очевидно, що ці нещирі вибачення на камеру не змінять переконань цілком сформованих молодих людей, які свідомо обрали проросійські орієнтири. Що з ними робити? Як перевиховати?

На мій погляд, розмови про те, що у відсутності моральних орієнтирів деяких молодих українців винне "відсутність україномовного контенту" - це черговий прояв відсутності національної гідності у високорослих мовців.

Яких контентів вам не вистачає? Україномовного РЕПу? Так він є. Причому більшість реперів воює. Ліричних пісень для красунь? Так і вони є. І, україномовні виконавці не тільки співають про любов, а й збирають гроші й донати на дрони. А скільки англомовного в мережі - годі й згадувати. То, може проблема не в наявності чи відсутності україномовного контенту, а в зневазі до українського?

Адже, публічні прослуховування Шамана, російського гімну в Україні - це не про бажання послухати музику. Це виклик. Знущання над жертвою, яке дає відчуття сили та безкарності. Це солідаризація з агресором, тому що агресор в своїй наглості видається таким молодикам більш крутим і привабливим для наслідування. Маємо справу з малолітніми бздунами, не здатними на шляхетний вчинок.

Тому єдиним способом заслужити повагу та увагу таких персонажів - є сила. Не вмовляти та совістити, а давати умовні строки з виправними роботами за порушення громадського спокою. На тих, хто відкрито возвеличує брутальну силу, потрібно впливати не культурою, а силою. А ще суспільною зневагою, як в тому відомому відео: "Боже яке кон...". Хочуть публічно насміхатися над українцями - мають на собі відчути, як українці відповідають московитським агресорам.

Оригінал