Валерій Обух, 45 років, обслуговує кавовий автомат у продуктовому магазині "Гурман" у центрі Полтави. В закладі, крім продуктів, пропонують елітні сорти алкоголю. На вітрині у вікні стоїть 6-літрова пляшка мартіні за 3105 грн в дерев'яному ящику.
Валерій дістає з кишені джинсів ключ і відмикає дверцята автомата. У пластмасовий резервуар із кілограмового пакета засипає кавові зерна. За 15 с бере собі стаканчик кави.
- Люблю чорний еспресо. Особливо зранку, допомагає прокинутися. По місту треба об'їхати 15 автоматів: у продуктових магазинах, підземному переході, на залізничному вокзалі. Перевіряю їх зранку і ввечері. Якщо закінчуються кава чи цукор - досипаю, заливаю воду.
На Валерія дивляться двоє дівчат.
- Дивися, ну точно Річард Ґір! Такий гарненький!
Валерій сміється.
- Недавно в магазині молоденька продавщиця теж заявила, що я на Ґіра схожий, із фільму "Перший лицар". А якось на вулиці бабуся підійшла і каже, що я їй Леоніда Агутіна нагадую.
Сиве волосся до плечей Валерій зібрав у хвіст.
- Я - колишній військовий, служив зенітчиком на Далекому Сході. В армії з довгим волоссям не походиш. 2000 року вийшов на пенсію й вирішив - хай відростає.
До магазину заходить чорнява жінка в береті бузкового кольору. Стає поруч.
- Це моя дружина Неля, - відставляє Валерій каву. - Разом працюємо, я - по автоматах, а Неля документацію веде. 1988-го якось зранку до мене прийшов кращий друг. Перед тим була гулянка. Я пішов відчиняти двері в самих трусах. Юра представив Нелю як свою подругу. Я зразу побачив, що гарна дівчина, але загравати не став. За рік чи півтора вони з Юрком розбіглися і ми почали зустрічатися. А ще через два місяці я їй запропонував одружитися.
Валерій докладає в автомат жменю мідяків по 25 і 50 коп. Вони потрібні на здачу.
- Раніше часто гроші крали. Особливо циганчата. Прийде натовп у магазин, обступлять і щось гаоасують. Тим часом найменший засовує руку й витягує жменю копійок. За раз 50 гривень могли вкрасти. Але теперішні автомати зроблені так, що руки не всунеш.
2 
1
Комментарии