— Я немножечко раскочегарю? — звертається до сусідів по лаві чоловік років 60. Під схвальні кивання ллє ківш води на гаряче каміння. Відпочивальники турецького готелю у загальній сауні роблять важкий видих — температура миттю підскочила на кілька градусів.
Що ми всі тут східні слов'яни, можна й не перепитувати. Азіати та європейці влітку до сауни не ходять. Особливо, якщо там "кочегарять" і "піддають" росіяни.
Приглядаюся при тьмяному світлі до "кочегара": руді вуса, на повстяній шапці напис "Царь бани". Б'ю себе по лобі: 2011 рік, Єгипет, сауна, цей же цар.
— Михаил Николаич, как ваша нога? — питаюся. Бо раптом згадую, як він прикульгував, розливаючи воду. Поранив тоді ногу об корала.
Чоловік із несподіванки впускає ківш. Стає, наче вкопаний. Натомість огрядна жінка на нижній лаві піднімається і неквапом рушає до виходу. Кидає: "Я снаружи подожду", хряцає дверима.
— Ой, как нехорошо получилось, — чеше чоло цар. — Я ведь в Египет с Таней ездил. Вот Валя и обиделась. Ах да, нога уже зажила. След остался.
Крутить п'яткою, демонструє.
Прошу пробачення, що так вийшло. Він махає рукою:
— Не обращайте внимания, Валя всегда ревнивая была. А так женщина хорошая, радушная. Приезжайте к нам в Тюмень, увидите.
— Дякую, краще ви до нас!
— В Киев? Э-э-э… Не уверен. Но спасибо.
На цьому тиснемо одне одному руки. Обіцяю собі, якщо зустрінемося раптом у сауні в Ізраїлі чи Еміратах, про корали і ногу не згадуватиму. А може, й узагалі вдам, що незнайомі. Щоб Валя не ображалася.
1 
1
Комментарии